Роман “Мелодія кави у тональності кардамону”: мить у обіймах коханого варта очікування
Тиждень тому, зазирнувши у свою улюблену книгарню, на поличці з сучасною українською літературою знайшла книгу з назвою «Мелодія кави у тональності кардамону». Я, як шалений поціновувач найдостойнішого з напоїв не могла пройти повз. Тож моя рука самовільно , не питаючи дозволу у інших частин тіла вхопила книгу, і я таки її купила.
Авторка роману Наталя Гурницька. І це моє перше знайомство з її творчістю. Книга приваблює всім: шикарно оздобленою палітуркою, з малюнками старого міста Лева, а також чаруючим і манким ароматом, що віє від назви.
З першої сторінки книги мене захопив вир шаленого, справжнього, забороненого кохання Анни та Адама. Я переживала кожен злет та падіння разом з героями, бо інакше читати цей твір неможливо. Я впевнена, що роман Наталі Гурницької здатен пробудити і кам’яне серце.
Здавалося б така банальність – кохання… Скільки про нього сказано, заспівано, написано. Хіба можна здивувати? З впевненістю кажу – можна!
Авторка, наче вправний хірург, розітнула мені груди гострим скальпелем, не застосувавши анестезії. Витягла з грудей моє серце і тримала так до останньої сторінки. А потім… А потім прийшло розуміння, що кохання ніколи не буває банальним.
Ну і що з того, що він був старшим? Що з того, що вони були з різних світів? Що з того, що в нього дружина? Що з того, що увесь світ проти неї? Що з того, що всі вважають її хвойдою, навіть рідня відвернулася? Хіба все це може переважити один єдиний погляд коханих очей, доторк коханих рук, єдиний поцілунок?
Дочитуючи останні сторінки книги, я чітко усвідомлювала, що одна мить у обіймах коханої людини, варта очікування тривалістю у життя…
На обкладинці написано: ««Мелодія кави у тональності кардамону» – Роман, що зігріває душу». На моїй же душі, авторці вдалося заграти досі незнану і нечувану за красою і емоціями мелодію, яку я вже ніколи не забуду…
За матеріалом “Гречаного блогу” Олени Сінченко
