10 тисяч за кохання за ґратами: як живуть родини ув’язнених

Побачимось після пандемії

 У 2019 році в українських колоніях і слідчих ізоляторах взяв шлюб 301 в’язень. Офіційно виправні заклади підтримують одруження. Вважається, що це сприятиме адаптації після звільнення. Фактично ж офіційний шлюб стає перепусткою до зустрічей тет-а-тет. Подруга претендувати на приватні зустрічі не може, а дружина – так.

Аня і Олег ( імена героїв змінено – авт.) побралися, коли чоловік уже сидів у колонії в Одесі за вбивство.
Офіційно, побачення віч-на-віч доступне раз на три місяці. Короткострокове – розмова через скло – щомісяця.

За кімнату для побачень доводиться офіційно платити: влітку близько 400 гривень, в опалювальний сезон – близько 750 з людини за добу. Тобто для двох це коштує як ніч у непоганому готелі, але умови які пропонують нестерпні.

«Ліжко – це чотири збиті дошки і фанера. На цьому лежить ватний матрац, на якому, як то кажуть, трьох похоронили, солдатські подушки кам’яні. Хочеш нормальний матрац, ідеш до засудженого, який обслуговує кімнати. Даєш дві пачки цигарок або пачку чаю, і тобі виносять з «каптьорки» нормальний матрац, якщо він на той час незайнятий», – розповідає Аня про боротьбу за комфортне побачення.

Крани і душі поломані, вода тече ледь тепла. Помитися неможливо. Та і взимку в кімнаті дуже холодно. Телевізор є, але ловить там один канал без антени. І то, щоб увімкнути його треба пульт, а він один на шість кімнат.

І це кімнати підвищеного комфорту. Є дешевші і простіші – але, каже, там перебувати неможливо.
У пари є спільний син. Але привести його на зустріч з батьком вона не може – немає жодних умов для маляти.

Каже, з настанням карантину стало ще гірше. З чоловіком не бачилася фактично два роки. Спершу не мала з ким лишити малюка, згодом – через ковід.

Спочатку такі зустрічі взагалі було заборонено. Тепер їх наче й дозволили, але доведеться викласти ще більше грошей. Потім треба зробити тест на ковід собі. Оплатити побачення, а після побачення – ще раз зробити тест, вже йому.

Треба привезти медика, який візьме в чоловіка аналіз на коронавірус. Це може зробити лише приватна лабораторія. Виїхати в колонію на такий аналіз згодні за три тисячі гривень.

Тобто, зустріч обійдеться у понад десять тисяч гривень.

«Ніхто мені навіть не може дати чітку відповідь, як це зробити. Адже крім оплати, щоб медики змогли до нього потрапити, вони мають отримати дозвіл. На всі запитання відповідь: «Що ви хочете? Закінчиться карантин, тоді й приїдете. Не компостуйте нам мізки», – розповідає Аня.

Тато у «відрядженні»

Олег буде у в’язниці ще 8 років. Коли він повернеться, синові буде десять.

Поки він бачив малюка лише на фото.

Спершу сина просив не брати на побачення сам, адже була зима, а в кімнаті для зустрічей дуже холодно. Згодом проблема виникла в тому, де ж розмістити дитину, адже просто так взяти з собою дитячий возик в колонію не можна, а в кімнаті їх немає.

Офіційно, під час карантину з певною періодичністю засуджені мають право отримати планшет і поспілкуватись із рідними по відеозв’язку. Насправді, добитись цього нереально. З усіх онлайн можливостей – проповіді, якими хвалиться колонія в соцмережах, звітуючи про свою роботу.

Весь зв’язок із рідними – мобільний, якого офіційно у в’язнив не може бути, але, звісно, у всіх є.
Раніше Олег дзвонив Ані часто, а тепер все рідше. Коли чує на фоні розмови малюка – нервує. Каже, його гнітить те, що має сина, але зовсім не відчуває себе татом.

«Отец в «командировке», подарок передаст Вовка», – під таким девізом напередодні новорічних свят провів акцію представник християнської організації Володимир Бочаров-Туз. Через соцмережі він зібрав близько сотні листів від засуджених від Волновахи до Ужгорода, які ті написали своїм дітям і передав їх разом із подарунками малечі.

«Тільки ж не проговорись дитині, що я сиджу», – просять в’язні, а мами розказують дітям, що тато на заробітках або інші легенди.

Як пояснити дитині, що батько за ґратами? Хто навчить родину, яка роками жила окремо, знову жити разом та допоможе уникнути конфліктів?

«Це проблема для всіх. В’язень повернеться. Роботи немає. Через тиждень-два почнуться конфлікти, бо кожен з родини роками жив своїм життям. В’язень, зазвичай, конфлікти звик вирішувати або силою, або наркотиками з алкоголем. І знову в’язниця. Все тому, що ніхто з ними не працює на інтеграцію в суспільстві», – каже активіст.

Обіцянка в’язничних оновлень

Минулого тижня у Кропивницькому слідчому ізоляторі відкрилася «платна камера» з підвищеним комфортом. Передбачається, що таким чином СІЗО має заробляти. 

Кімнату площею 40 квадратних метрів розраховано на тримання 4 людей. Там є сучасний душ, спільна кухня. Вартість камери за добу складає 309 грн, за місяць – 2476 грн з людини.

Фото “платних камер” СІЗО

Фактично, підвищеним комфортом є просто нормальні умовидля тих, кого суд навіть ще не визнав винними. Оплата послуг ляже на плечі їхніх рідних, як зараз це робить Аня.

Вона нині перебуває в декреті з дворічним сином, однак намагається заробляти. Пече торти на замовлення, здає в оренду приміщення. Треба за щось жити самій і передавати посилки чоловіку, бо ж в’язнична їжа,каже, неїстівна.

Її чоловік вже багато років працює на приватного підприємця, який орендує приміщення в колонії, і вважається офіційно працевлаштованим, та отримує лише цигарки. Аня ж, відповідно, не має жодних грошей від нього на дитину.

У січні Мінюст анонсував будівництво під Києвом і Львовом «модульних СІЗО», у яких будуть зовсім інші умови. Зараз готують проектно-кошторисну документацію.

Днями заступниця міністра юстиції Олена Висоцька розповіла в інтерв’ю «Фактам», що є плани із осучаснені в’язниці, щоб засуджені мали нормальні умови. Серед іншого, там зможуть користуватися Інтернетом, готувати собі на спільній кухні та отримувати на руки зароблені гроші. Це важливо, адже зараз в’язні після звільнення виявляються неадаптованими до звичайного життя. За даними посадовиці 70% в’язнів повторно потрапляють за грати.

Фото “платних камер” СІЗО

«Якщо людину позбавили волі, це вже і є покарання. У рішенні суду не сказано: «позбавити волі і поселити в некомфортні умови, з вогкістю, брудом і поганим запахом», – каже чиновниця.

Фото “платних камер” СІЗО

Для цього вивчали досвід Канади і Норвегії. Наразі думають, що індивідуальних камер все ж не буде, хоча у європейських країнах це вважають порушенням прав людини – в’язні у спільних камерах-бараках не мають особистого простору.

Перші такі в’язниці планують передбачити для людей, засуджених на два-три роки.

Але це плани на невідоме майбутнє.

А поки Аня й далі оббиватиме пороги колонії, щоб передати Олегу ліки, продукти і гроші. Адже за платню яку-не-яку електроплитку отримати таки можна, аби зварити собі щось краще за недоварену кукурудзу і скислу капусту, якою годує держава.

Анастасія Дзюбак