Луганськ-Одеса: нове життя Наталі Телічко (ФОТО)
Коли все почалося, сину кандидата економічних наук Наталі Телічко з Луганська було чотири з половиною роки. Наталя з родиною жила у власній квартирі, на той час вона вже закінчила навчання в докторантурі ННЦ «Інситут аграрної економіки» у м. Києві, планувала подальшу діяльність у своєму рідному місті та виші і майже не задумувалася про громадську чи підприємницьку діяльність.
Евакуація під «Градами»
Тієї липневої ночі 2014 року Наталя Телічко прокинулася від удару об підлогу – жінка впала з ліжка від пострілу установки «Град», яка знаходилась у 100 метрах від її будинку у Луганську. «У ті дні,– каже Наталя, – всі сиділи на заспокійливому, в аптеках неможливо було знайти навіть валер’янку. І ми з чоловіком розуміли, що незабаром в наш житловий масив прилетить «отвєтка». Що і сталося через кілька днів…»
Але на той момент Наталя Теличко вже була у безпеці – у м. Старобільську Луганської області. З рідного міста полями, в об’їзд блокпостів, виїздили 1 серпня 2014 року. В цей час вівся обстріл зі сторони Росії.
«Ми навішали на машину білих полотен, але хто на них дивився… Ледь цю дорогу пережили – в кілометрі від нас вибухали снаряди «Градів», горів ліс і горіла земля. Думали, що там і залишимось», – розповідає Наталя.
Далі були 8 місяців роботи в м. Старобільську Луганської області, куди евакуювався Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, в якому працювала Наталя. 9 травня 2015 року Наталя з чоловіком, сином і мамою переїхали в Одесу: «Найважче було поставити точку «х». Тобто остаточно усвідомити, що повернення не буде, що потрібно припинити обертатися на минуле життя і почати все з початку, з нуля».
Одеса. Навчання і несподівана робота
В Одесі ми з 38-літньою Наталею познайомились в Центрі соціальної допомоги та адаптації «Співдружність», який тут було відкрито зусиллями волонтерів та міської влади. Луганчанка нарівні з місцевими волонтерами допомагає тим переселенцям, які тільки приїхали в Одесу: проживання в Центрі протягом місяця чи двох дають їм нагоду знайти в місті роботу та житло. «До переїзду я ніколи не займалася громадською діяльністю, але тепер це стало частиною мого життя», – ділиться Наталя.
з колегами по волонтерській діяльності
Спочатку родині Телічко було не до волонтерства – пошук житла і роботи займав весь час. В Луганську чоловік Наталі працював на підприємстві «Украерорух», в аеропорту – в Одесі таких вакансій не знайшлося. Сама Наталя восени влаштувалась на кафедру менеджменту та управління проектами Одеської державної академії будівництва та архітектури. З громадськими рухами та волонтерством вперше зіштовхнулася у благодійному фонді «Карітас Одеса УГКЦ». Фонд надав грошову допомогу її мамі, інваліду 2 групи. Там Наталя і дізналась про програму фонду «Відродження» «Новий відлік. 2». В межах цієї програми внутрішньо переміщеним особам надають базову підприємницьку освіту, забезпечують юридичним супроводом і фінансуванням. І Наталя, яка ніколи раніше не задумувалася про підприємництво, вирішила спробувати.
Під час кількамісячного навчання по програмі «Новий відлік. 2», жінка потрапила в середовище колег-переселенців, які готові були брати відповідальність за своє життя та за життя своїх родин. І у доцента економічних наук з’явився додатковий заробіток – клінінгова компанія (прибирання приміщень) «Чистоклін Одеса»: Ніколи про таке не думала. Не думала, що зможу таким займатись. Але ми вже потроху працюємо. Поки наш персонал – три одеситки і три переселенки», – каже Наталя.
«Квартирне питання» і волонтерський рух
Більшість учасників програми «Новий відлік. 2» були активними у волонтерському русі, допомагали іншим переселенцям. Поступово і в житті Наталі окрім другої роботи з’явилася громадська діяльність.
«Зараз більшість з нас виживає – адже доходи в основному йдуть на оплату орендованої квартири. Вартість двокімнатної квартири в спальному мікрорайоні в Одесі – від 4 до 6 тисяч гривень в місяць. Тому я й зайнялася проблемою забезпечення вимушених переселенців житлом», – розповідає Наталя.
Інші волонтери за таку діяльність вболівають і всіляко підтримують. «В Одесі з переселенців в основному залишився середній клас, багато людей з вищою освітою, підприємці, можна сказати що це інтелігенція» та еліта Донбаса. Більшість з них вже знайшли роботу, або розпочали свій бізнес в Одесі й стали частиною громади цього міста, сплачуючи податки від своєї діяльності. Але дехто повертається назад – в основному через відсутність житла, точніше – неможливість платити високу орендну плату», – зазначає волонтер, керівник громадської організації ОТІ «Асамблея» Анжеліка Жукова.
Більшість переселенців в Одесі, як і родина Телічко, вирішують проблеми з житлом самостійно – працюють на кількох роботах і платять орендну плату. Але для частини такі умови є непосильними. Наприклад, одиноким мамам з дітьми, пенсіонерам, родинам з інвалідами. В Одеській області такі родини проживають в основному в соціальних гуртожитках. Як приватних так і комунальних. Тут не завжди комфортні умови для перебування, але є житло і це головне. Визнають, проблему з житлом і чиновники – «Поки що основний тягар питання тимчасового житла взяли на себе недержавні організації, – зазначає керівник департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради Олена Китайська. – Потрібна програма на рівні області чи держави з залученням кредитування банків, іноземних інвестицій…»
учасники програми “Новий відлік.2”
Саме розробкою пропозицій до такої програми і зайнялася Наталя Телічко разом з ініціативною групою «Співдружність вимушених переселенців», де Наталю обрали координатором. Для початку розробили соцопитування, яке вже пройшло близько 300 сімей.
«Виявилось, що 5-6 тисяч гривень, які сьогодні йдуть на оренду житла, 67 % опитаних готові платити за кредитування житла. Але це кредитування має бути пільговим, а це може гарантувати тільки держава», – впевнена Наталя. Пропозиції від організації у вигляді програми «Житло для ВПО» вже передали в міський штаб з питань переселенців.
На сьогодні Наталя Телічко в Одесі працює в Одеській державній академії будівництва та архітектури на кафедрі менеджменту та управління проектами, очолює ініціативну групу «Співдружність вимушених переселенців» в громадській організації «Асамблея миру та творчості», зареєструвала власне підприємство. А син, вже практично одесит, пішов в перший клас.
Зоя Лебідь
Публікацію підготовлено в рамках проекту в рамках проекту «Голос місцевих ЗМІ: професійні стандарти та етичні норми у висвітленні конфліктів» за підтримки ЄС
