Унікальна сторічна плитка: у Кропивницькому знайшли українські візерунки на фасаді імперського будинку 

ОНОВЛЕНО

Історія імперського будинку 

Серед невиразної та одномонітної забудови мікрорайону Ковалівка, яка залишилась нам у спадок від доби панування радянського влади і зовсім не милує око перехожого, особливе місце займають «острівки» старої й для нашого міста унікальної  архітектури середини ХІХ-початку ХХ століття. На фоні бетонних споруд (до того ж бетон не найкращої якості) особливо виразно та яскраво виділяється будівля, яку було споруджено для безоплатного ремісничо-грамотного училища в 1913 році.

За даними газети «Ежегодник Голос Юга» за 1913 рік, посаду міського архітектора на той час займав Олександр Любельський, архітектурний спадок якого на сьогоднішній день недооцінений.

Варто підкреслити, що сам засновник цього унікального для свого часу закладу Микола Федоровський, який на той час (1913 рік) вже проживав у петербурзі, був задоволений рішенням тодішньої міської влади взяти на себе утримання ремісничо-грамотного училища та побудувати поряд із старою нову, за словами Федоровського, прекрасну будівлю на вулиці Вокзальній.

Сьогодні цю будівлю у Кропивницькому займає Центральноукраїнський державний будинок художньої та технічної творчості.

Особливості оздоблення будівлі

Ошатна будівля вирішена у цегляному стилі та являє собою таке собі поєднання реплік з  московськовської та ярославської архітектури XVII століття. Головні фасади будівлі поєднують якісну цегляну кладку з застосуванням деталей, змодульованих у цеглі, характерних для московського узороччя, які первісно було виділено пофарбуванням у білий колір та яскраво виділялися на фоні червоної цегли. 

 Погляньмо на рельєфний підкарнизний фриз будівлі, що складається зі щільного ряду ширінок (квадратних заглибин) із рельєфною  килимово-візерунчастою плиткою всередині й тягнеться мереживом під вінцевим карнизом фасадів будівлі, окрім місця, що акцентує вісь входу на одному із головних фасадів, де колись знаходилась вивіска з назвою навчального закладу.

Вікна та стіни головних і бічного (найвищого об’єму) фасадів, оздоблені великою кількістю ширінок, серед яких особливо виділяється саме ті, що мають унікальну керамічну плитку всередині – це розкішне поєднання декоративної цегляної кладки з унікальною керамічною плиткою стало головною родзинкою декору екстер’єру будівлі.

Натомість дворові фасади значно бідніші за оздобленням та мають замурованні вікна (як і бічний фасад), але цінна плитка подейкуди присутня й там. Натомість одноповерховий об’єм взагалі не оздоблений плиткою. У деяких місцях на фасадах будівлі, спостерігається втрата керамічної плитки, особливо це проявляється в збіднілості оздоблення монументального ґанку (місця втраченої плитки було зафарбовано). Плитка на підлозі є в інтер’єрах будівлі, але вона пофарбована в червоний колір та дуже занедбана й походження її під великим питанням.

«Мене одразу зацікавили так звані ширинки (квадратні заглибини в стіні) з керамічною плиткою всередині, що оздоблюють фасади будівлі.

Щоб позбавитися сумнівів щодо встановлення плитки саме під час будівництва, а не пізніше, я проконсультувалася з нашим відомим краєзнавцем Костянтином Шляховим, та отримала позитивну відповідь. Адже, на перший погляд, це стародавній  український орнамент. Далі звернулася до майстринь етнолобораторії “Баба Єлька” за порадою. Вони погодилися зі мною, що це справді схоже саме на український орнамент для вишивки хрестиком», – ділиться дослідниця Оксана Гончарова.

В стилістиці проглядаються яскраві ознаки так званого російського стилю, або стилю рюс. Детальніше про те, в чому особливість архітектурного стилю рюс і чому він насправді мало чого має російського – читайте в матеріалі «Гречки» «Чотири факти про архітектуру Кропивницького, які ви не знали». 

«За часів царату волелюбний український дух навмисно “утримували” в такому стильовому рішенні, але можливо, що надзвичайно креативне та сміливе рішення самого архітектора, який оповив фасади будинку  своєрідним оберегом – орнаментальною вервицею, є  прекрасним і дуже символічним. Яскраво виділяється гармонійне різнобарв’я чорного, світло-синього, сірого й білого, в якості фонового, кольорів. Хрести: прямі та перехресні, квадрати – всі ці стародавні геометричні символи завжди мали неабияке символічне і сакральне значення для представників яскравих трипільської, черняхівської культур, а також згодом й українського етносу», – каже вона. – «Завдяки щасливому випадку в одному з видань відомого харківського видавця й дослідника української культури Олександра Савчука, присвяченого життю й творчості Василя Григоровича Кричевського, я знайшла інформацію, яка стала підтвердженням того, що я рухаюсь у правильному напрямку».

Харківська плитка, якій понад сто років

 Це відкриття привело дослідницю до унікального харківського Музею керамічної плитки та сантехніки. Яким було її здивування, коли з’ясувалося що цей неймовірний заклад, який знайомить усіх охочих із історією та традиціями виробництва кераміки та сантехніки, на сьогодні залишився чи не єдиним музеєм у багатостраждальному Харкові, який працює і приймає відвідувачів, що особливо важливо, безкоштовно.

Єдиний в Україні Музей керамічної плитки й сантехніки, що в серпні 2023 року під гул сирен й обстрілами російських ракет відзначив своє двадцятиліття, розташований в одному із найвідоміших Салонів керамічної плитки в Харкові. Директором, а вірніше – берегинею цього неймовірно цікавого галузевого музею є пані Софія Іванівна Проскура, інженерка-технологиня за освітою, яка присвятила своє життя кераміці. Співробітники музею відразу відгукнулися на прохання допомогти ідентифікувати плитку з фасаду кропивницького будинку.

«Виявилося, що зразок саме цієї плитки експонується на одному з планшетів у музеї!  Окрім цього, з’ясувалося, що це унікальна керамічна килимово-візерунчаста, до того ж рельєфна,  плитка для підлоги ручної роботи, яку, завдяки красі й оригінальності орнаменту, також використовували для внутрішнього і зовнішнього облицювання стін», – каже дослідниця.

За описами з  акту прийому-передачі цієї плитки відомо, що: «Плитка килимово-візерунчаста для підлоги. 19 століття Лицьова сторона (плитки) з узорчастим рельєфом у вигляді мозаїки. Неглазурована (що було обов’язковою вимогою при виробництві керамічної плитки для підлоги, згідно стандартів виробництва тих часів). Чотириколірна, зображення геометричної форми в народному стилі. Квадратної форми. На зворотній стороні товарний знак із відтиском літер: “ТЗББ”  і слів “Бергенгейм, Харьков” (мовою оригіналу). Розмір: L (довжина) – 17 cм, b – (ширина) 17 см. Глина, напівсухе пресування». 

Треба додати, що товщина плитки становить 1,9 мм, а товщина засипки спеціально підготовленої фарби для рисунку – 2-3 мм.  Навіть через більше ніж 100 років покриття  плитки не стерлося, а фарби не втратили свого первісного кольору. Особливості орнаменту цієї плитки надає його подібність до української вишивки хрестиком. Але про все за порядком.

Співробітники музею також люб’язно предоставили світлину сторінки з «Прейсъ-Куранту» – каталогу виробів заводу Товариства барона Е. Е. Бергенгейма в Харкові.

На сторінках прейскуранту дослідниця знайшла вже знайому плитку під номером 642 (закази робили за номерами), також вказується масштаб. Виявляється, що візерунок у формі хреста було вирішено у різних кольорових варіаціях. Ймовірно, що плитку саме червоно-чорного кольору (№641) не було обрано, щоб вона не зливалася із червоним кольором цегляних стін Будинку художньої та технічної  творчості. Світлину плитки  №641 з каталогу заводу Товариства барона Е.Е. Бергенгейма також можна побачити й на сторінці БО «Благодійний фонд родини Алчевських-Бекетових».

Історія заводу харківської плитки

У 1876 році в Харкові виходець із Фінляндії (етнічний швед) Єдуард Єдуардович Бергенгейм (1844-1893) заснував перший на півдні тогочасної російської імперії завод, на якому виготовляли унікальні керамічні килимово-візерунчасті плитки для підлоги ручної роботи, вогнетривку цеглу, керамічні каналізаційні труби та черепицю. У 1890 році завод було перетворено на Товариство барона Бергенгейма, яке виготовляло гончарні, теракотові та інші керамічні вироби. Підприємець Едуард Бергенгейм також винайшов плитку для мощення тротуарів та мав зареєстроване свідоцтво на товарний знак. Своїми винаходами швед, який полюбив українську землю, прославив харківське виробництво на всю тодішню російську імперію. 

17 січня 2024 році виповнилося 180 років від дня народження Едуарда Бергенгейма. Цікаво, що Едуард Едуардович був дядьком одного із найвидатніших фінських державних діячів Карла Густава Маннергейма, якого він у свій час направив навчатися до Чугуєвського військового училища. Небіж  залишився жити та служити у царській росії, а після революції повернувся до рідної Фінляндії та згодом був обраний президентом своєї країни. Маннергейм відстояв незалежність своєї країни та захистив  її від сталіна. Сьогодні потомки Маннергейма, які нещодавно вступили до НАТО, успішно наслідують його ідеали вільної та незалежної країни.

У 1892 році завод Бергенгейма налагодив випуск вогнетривкої та кислотостійкої плитки для підлоги та сходинок.

Саме Товариство Бергенгейма, попри смерть засновника у 1893 році, існувало до 1917 року. Виробництво керамічної килимово-візерунчастої, неглазурованої плитки для підлоги за унікальною технологією  теж тривало до 1917 року.

Правонаступником підприємства з 1925 року став Харківський завод метлахських плиток, продукція якого мала великий попит та була відома навіть за кордоном. У 2005 році завод збанкротував та припинив своє існування.

За словами співробітників музею, сьогодні ця плитка гідно «служить» у приміщеннях з великою прохідністю та нагадує нам про свого виробника. Вона прикрашає підлогу відомого Благовіщенського собору, Казанської церкви, лялькового театру та інших будівель Харкова, Лівадійського палацу у тимчасово окупованого Криму, «Кадетський корпус» ім. І. Г. Харитоненка ДПСУ в Сумах, а також всесвітньовідомого так званого Будинку з химерами, архітектора В. Городецького у Києві.  Вражає те, що за більше ніж 100 років підлоги вищезгаданих будівель не втратили своїх яскравих барв та кольорів, геометрії візерунку й відповідають всім технічним характеристикам. Дніпро, Одеса, Запоріжжя, Полтава, Кропивницький – цей перелік ще можна продовжувати й продовжувати.

Хто був автором українських орнаментів?

Є підстави вважати, що до створення візерунків дотичний український художник, архітектор, графік, театральний декоратор, педагог, мистецтвознавець Василь Кричевський (1873-1952).  Саме Кричевський заклав початок так званого українського архітектурного модерну, мав безпосереднє відношення до заснування Української академії мистецтв у Києві (1917), яка сьогодні відома як Національна академія образотворчого мистецтва й архітектури. Важливо, що основою для Тризуба – сучасного малого герба України, стало графічне зображення, розроблене Василем Кричевським для УНР на основі символу князівської доби Київської Русі, на прохання його друга Михайла Грушевського в 1918 році. 

Молодий митець розпочинав свій творчий шлях у Харкові. Саме там, у відомих українських промисловців та меценатів Алчевських, молодий Василь познайомився з Панасом Саксаганським, Миколою Садовським та іншими корифеями українського театру, які надзвичайно вразили його майстерністю своєї гри на сцени, літературними талантами та відданістю українській культурі. Згодом, після переїзду до Києва,  Василь Кричевський працював у театрі Миколи Садовського декоратором театральних вистав, а також яскраво проявив свій художній талант в українському кінематографі як художник-оформлювач. У 1928 році митець, як графік, створив оригінальне оформлення  книги нашого земляка Юрія Яновського «Майстер корабля», а через рік вже оформлював книгу іншого видатного земляка – Володимира Винниченка. Особливе місце в творчості митця займали українська кераміка й орнаментика (вишиванки, писанки), саме тому в академії мистецтв він керував майстернею архітектури й орнаментики.

За даними Олександра Савчука, які ґрунтуються на автобіографії Василя Кричевського та матеріалах видання «Архитектурная газета» (додаток) за 1936 рік, нам відомо, що митець почав працювати в індустріальному мистецтві з 1892 року, даючи проєкти й рисунки орнаментів для кераміки. Особливо важливим для нас є той факт, що Василь Кричевський співпрацював саме з заводом барона Едуарда Бергенгейма у Харкові.

Але не все так просто. Треба трохи заглибитися в історію створення орнаментів для керамічної плитки другої половини ХІХ століття. Саме у ті часи на околицях німецького міста Метлах проводилися археологічні розкопки й було виявлено стародавню римську мозаїчну підлогу. Її реставрацію було доручено художнику Ежену Боху – другу Ван Гога, який надихнувся неймовірними візерунками мозаїки й згодом з’явилася так звана метласька плитка, яка завдяки своїм високій якості й красі орнаментів  була визнана в усьому світі. У розкішному каталозі керамічної плитки німецької фабрики Villeroy & Boch за 1886 рік (велика подяка молодій київській дослідниці Юлії Мельник за змогу ознайомитися з повною електронною версією цього каталогу), який став еталоном для багатьох інших виробників, зокрема Едуарда Бергенгейма, Дзевульського і Лянге, Івана Левинського, присутній вже відомий нам орнамент, але лише у червоно-чорних кольорах, з білим фоновим. Слід зауважити, що фриз (верхня широка смуга з орнаментом) вищезгаданого зразка з каталогу Villeroy & Boch, повністю відрізняється від фриза з каталогу Бергенгейма. Можемо припустити, що зміна орнаменту фриза сталася завдяки Василю Кричевському.

Але, чи являється орнамент з хрестами, який представлений ще у Villeroy & Boch, суто римським? Невже немає жодного зв’язку з українською народною орнаментикою? У пошуках відповіді на це питання дослідниця Оксана Гончарова звернулася до одного із відомих британських знавців  римської мозаїки.

З’ясувалося, що багатьом орнаментам римської мозаїки були притаманні обтічні форми, що, до речі, було притаманно й трипільській орнаментиці. Натомість наш орнамент має яскраво виражені  лінійні форми, що могли спостерігатися в пізньому римському періоді, а також використовувалися в ранній християнській/візантійській мозаїці. Також було підтверджено схожість  варіанту (включно з фризом) із каталогу Е. Бергенгейма з візерунками для вишивки, адже геометричний орнамент являється базовими як для української вишивки, так і для європейської загалом. Отже, варіант орнаменту фриза від Villeroy & Boch має яскраві ознаки римської мозаїки, натомість варіант фриза Е. Е. Бергенгейма вже має ознаки елементів народної вишивки.

Головними особливостями плитки, яка у нашому випадку оздоблює будинок у Кропивницькому, були її високі міцність та зносостійкість, які отримувалися завдяки унікальним авторським технологіям витримки плитки в спеціальних печах. Особливістю роботи жінок-майстринь, які заповнювали форми вручну, було точно викласти орнамент плитки потрібними кольорами й не схибити. Потім заготовки витримували три тижні в особливих печах. Вважалося, що саме завдяки особливому процесу виготовлення плитка отримала назву пірогранітна.

Ймовірно, що плитка саме цього відомого виробника збереглася в інтер’єрах інших старих будівель нашого міста, адже не секрет, що заможні містяни завжди хотіли жити комфортно й красиво.

Оксана Гончарова

Фото Оксани Гончарової та з відкритих джерел.

ОНОВЛЕНО: у тексті було змінено слова «краєзнавиця» на «дослідниця історії міста». Додано абзац про Ежена Боха та уточнена інформація про авторство Василя Кричевського. Оновлена одна ілюстрація.