Від Заньковецької до Медузи Горгони: як у Кропивницькому провели першу феміністичну екскурсію

Як ініціювати феміністичну екскурсію: досвід Кропивницького

Ідея ініціювати проведення феміністичних екскурсій у Кропивницькому належить директорці Гончаренко центру у Кропивницькому Вікторії Талашкевич. Як вона розповіла «Гречці», на це її надихнула екскурсія у Вільнюсі, куди вона приїхала як спікерка на захід для жінок, організований «Жіночим альянсом за поширення знань» (WAKE).

«Окрім роботи та навчання, ми ще й відпочивали у Вільнюсі, зокрема і ходили на феміністичну екскурсію. Там про історію міста розповідали через призму жінок, яку цю історію й творили. І я тоді подумала – яка чудова ідея! І вирішила, що було б класно зробити подібне і у Кропивницькому», – розповіла вона.

По поверненню у Кропивницький Вікторія Талашкевич оголосила конкурс на кращу концепцію феміністичної екскурсії. Для цього вона написала положення конкурсу, акумулювала трохи грошей, щоб зробити за три перші місця призи і цим мотивувати людей до участі. Конкурс популяризувала і через соцмережі, звернулася до місцевих медіа з проханням поширити інформацію, писала в приватні повідомлення екскурсоводам і екскурсоводкам.

«Такі екскурсії важливі, щоб люди побачили і дізналися про жінок нашого міста: що вони робили, як жили, які цінності вони сповідували. І щоб власне гіди задумалися: а чому я не розповідаю про жінок? Для цього ми і зробили цей конкурс», – пояснила вона.

Також пані Вікторія звернулася до представниць місцевого осередку коаліції «1325» («Жінки. Мир. Безпека») із закликом увійти в журі. На цей заклик відгукнулися сім жінок.

Вікторія зізналася, що деякі екскурсоводи вказували їй, начебто оцінювати концепцію екскурсії неправильно, а треба оцінювати сам захід. На що вона відповідала, що, по-перше, це перша така приватна ініціатива розвитку екскурсійної справи у місті у феміністичній оптиці. Та й проводити кількагодинні екскурсії містом для журі під час війни і постійних повітряних тривог незручно.

«Переривання на те, щоб піти в укриття під час повітряної тривоги, може так би мовити змазати враження від тієї чи іншої екскурсії, тому ми й обрали формат розгляду власне сценаріїв. При цьому членкині журі не знали імен авторок і авторів проєктів, тож суддівство проходило неупереджено», – підкреслила ініціаторка конкурсу.

У цьому році до участі у конкурсі запрошували саме тих людей, які безпосередньо проводять екскурсії: щоб сценарії не залишалися на папері, а реально у подальшому проводилися у місті. Як саме їх проводити – вирішують автори і авторки екскурсій.

Тож на перший у Кропивницькому конкурс феміністичних екскурсій подали три сценарії. Вікторія зізнається, що це вже немало – адже мала побоювання, що ніхто не відгукнеться.

«З іншого боку, у нас було три призових місця, тож всі учасниці й учасники отримали грошові призи: три тисячі гривень, дві та одну. А ми та гості міста отримали цікаві сценарії, за якими будуть проводитися екскурсії», – зауважила вона.

Журі оцінювало запропоновані проєкти за декількома критеріями. Насамперед, це відповідність вимогам положенню конкурсу: тобто популяризація жіночих постатей, котрі мали вплив на суспільні, політичні процеси та економічний розвиток краю, поглиблення знань відвідувачів і відвідувачок екскурсій про історико-культурну спадщину Кропивницького, яку примножували жінки.

По-друге, має бути дотримана структура екскурсії: щоб маршрут було реально провести за 1,5-2 години містом пішки. І по-третє, використання достовірних джерел інформації.

За результатами конкурсу місця розподілили таким чином:

• І місце – сценарій «Музи міста на Інгулі» екскурсоводки Оксани Гончарової,
• ІІ місце – «Феномен фемінізму в єлисаветградському розрізі» наукових співробітниці й співробітника Музею мистецтв Анни Недлінської та Олега Юрченка,
• ІІІ місце – «Усе на світі від любові» вимушеної переселенки з Донеччини Тетяни Пашкульської.

«Вже у наступні роки ми, можливо, розширимо коло учасників і учасниць, запросимо ще й фахівців і фахівчинь з галузі історії, краєзнавства тощо», – уточнила Вікторія Талашкевич.

Ініціаторка конкурсу пояснила, що потреба місцевих екскурсій є однозначною, адже іноді й містяни, які прожили тут пів життя, не знають про історію міста і людей, які цю історію творили. Тому чим більше екскурсій – тим краще, адже це дозволяє подивитися на історію і сьогодення з різних ракурсів.

«Важливо, щоб були екскурсії з акцентом на жінок. Адже в більшості випадків жінки не підсвічені в історії. Наприклад, я от отримала книжку, в якій розповідається про різні області, зокрема і про нашу. Там написано про багатьох людей, але серед них – жодної жінки. І складається враження, начебто жінок і не було. Але ж це не так», – зауважила Вікторія Талашкевич.

Що феміністичного в екскурсії твоїй?

Першою екскурсією, яку провели в Кропивницькому, стала «Музи міста на Інгулі». Як пояснила «Гречці» екскурсоводка Оксана Гончарова, важко було не знайти жіночі постаті в історії міста, а навпаки – відібрати лише декілька, щоб вміститися у дві години.

«Наприклад, я ще хотіла й про видатну архітекторку Лідію Крейтор розповісти – цікаво було б почати екскурсію від обласної філармонії, яку вона спроєктувала. Та екскурсія має тривати пару годин, а не пару діб. Хоча я вноситиму корективи у сценарій», – сказала вона.

Назву екскурсії авторка обирала, відштовхуючись  не тільки звичного значення слова «муза» як та, що надихає, а й його прямого перекладу – «яка думає, мислить».

Особливістю цієї екскурсії було те, що окрім історичних постатей, Оксана Гончарова розповідала і про сучасних діячок Кропивницького.

«Мені хотілося показати тяглість: що жінки своєю силою, стійкістю, своїм розумом змінюють світ навколо – як тоді, так і зараз», – зауважила авторка.

Тож авторка зосередилася на жіночих постатях, які творили чи творять у Кропивницькому, чия робота мала вплив на суспільство: як сучасне, так і сто-двісті років тому.

«Моя екскурсія – не лише просто озвучування фактів, а й інтерактивні елементи. Тобто окрім нової інформації, я спонукаю учасниць і учасників задуматися: а яка жінка надихає особисто мене?» – додала вона.

Оксана Гончарова підкреслила, що учасників і учасниць екскурсії вона спонукає усвідомити роль жінки не тільки як окремої постаті, а комплексно. Тому вона розповідає й про реальних жінок, й про жіночі персонажі, і про жіночі образи в архітектурі нашого міста.

«Мені захотілося зробити щось дійсно новітнє для міста. Роль жінки важлива – як в історії, так і в сучасний час, так і у майбутньому для відбудови держави після війни. Тому важливо робити щось для жінок і про жінок. Але, звісно, феміністична екскурсія є цікавою і для чоловіків», – сказала вона.

Від корифейки театру до Медузи Горгони: про кого розповіли у Кропивницькому

Перша феміністична екскурсія у Кропивницькому відбулася в останні вихідні дні березня 2024 року. На неї зібралися близько трьох десятків бажаючих чоловіків і жінок. Серед них були депутатки і електрики, журналістки і історики, підприємиці.

Стартувала вона від Театру корифеїв – першого професійного театру в Україні, який ставив вистави у Кропивницькому – тоді ще місто називалось Єлизаветград.

І хоч його прийнято називати «корифеїв», та насправді серед тих, хто започаткували професійний театр в країні, були не тільки чоловіки. Одна з найяскравіших корифейок театру – видатна акторка Марія Заньковецька. І щоб стати однією з найвідоміших акторок свого часу, їй довелося проходити через патріархальні перепони. Наприклад, вона не могла займатися професійно акторською діяльністю без дозволу свого чоловіка, який мав підписати документ, що дає дозвіл. Після довгих вмовлянь він таки підписав його, але з умовою: Марія зможе грати лише в українському театрі українською мовою. А на той час професійного українського театру ще не існувало.

«Марія пережила насильство зі сторони свого чоловіка. Вирватися з його диктату їй допоміг театр: вона отримала запрошення від Марка Кропивницького грати у театрі в тоді ще Єлисаветграді. Пізніше вона подала на розлучення, що було нонсенсом для тих часів, погодившись взяти провину за розрив на себе. За це їй заборонено було вдруге одружуватися», – розповіла екскурсоводка.

При цьому Оксана Гончарова показала на скульптури трьох муз театрів, які реконструйовані на сучасній будівлі театру імені Марка Кропивницького: Мельпомена, Терпсихора і Талія.

Поруч з Театром корифеїв і корифейок є статуя, яка зображує Наталку Полтавку. Саме цю персонажку п’єси Івана Котляревського вперше на професійній сцені в Єлисаветградському театрі зіграла Марія Заньковецька.

«І ця персонажка є проактивною у п’єсі, а не виконує пасивну роль, яку зазвичай приписували жінкам. Вона постає перед важким вибором, але залишається вірною принципам попри суспільний тиск. І ця дилема, зображена автором у п’єсі, показує, в якому становищі на той час були жінки: вони не могли обіймати посади чи навіть розпоряджатися майном», – пояснювала екскурсоводка біля статуї Наталці Полтавці.

У Єлисаветграді Марія Заньковецька познайомилася з багатьма цікавими людьми, серед яких – педагогиня та одна з організаторок фемінізму в Україні Софія Русова. Вона створювала перші українські дитсадки, організовувала бібліотеки української книги, перевидавала Тараса Шевченка – за що її переслідувала радянська влада.

«Софія Русова пережила не одне ув’язнення, нагляд радянських спецслужб та 15 обшуків. Проте не здалася. І після виїзду за кордон продовжувала там бути рупором і підтримкою українок й українців. Її приклад закликає нас і зараз не здаватися», – розповіла Оксана Гончарова під час екскурсії.

На фасаді будівлі колишнього театру «Казка» у Кропивницькому є маскарон, який зображає обличчя Медузи Горгони – ще до того, як її боги перетворили на чудовисько зі зміями замість волосся.

Якщо переглянути цей міф, то тут можна простежити віктімблеймінг: коли у насильстві звинувачують жінку, яка зазнала насильства, а не насильник. Наприклад, коли жінку, яка пережила зґвалтування, звинувачують у тому, що начебто вона «сама спровокувала» насильство над собою.

У міфі ж бог морів Посейдон вирішив зґвалтувати Медузу Горгону. Намагаючись врятуватись, Медуза забігла у храм Афіни, проте це не зупинило ґвалтівника. І за «осквернення храму» богиня покарала саме її, а не Посейдона: через це вона зробила її потворою. Потім її вбиває напівбог Персей, відрубавши голову.

Тут Оксана Гончарова нагадала, що Медуза стала свого часу одним із символів фемінізму і переосмислення. Йдеться про скульптуру Медузи з відрубаною головою Персея, встановлену навпроти будівлі Кримінального суду округу Нью-Йорк. Вона стала символом боротьби за права жінок, які зазнали домагань і насильства.

У сусідній від маскарону будівлі є етнолабораторія «Баба Єлька» як місток між історією Кіровоградщини і сьогоденням. Проєкт заснували і розвивають жінки. Дослідниці за власної ініціативи проводять експедиції по різних куточках Кіровоградщини і збирають від мешканців і мешканок фольклорні автентичні народні пісні. Також дослідниці збирають експонати, рецепти, старі фотографії, вишиванки та рушники. «Баба Єлька» видала книгу рецептів «Смачна Кропивничина».

Далі екскурсія пішла до ще одного своєрідного містка між минулим і сьогоденням – Краєзнавчого музею. Саме тут у якості експонатів зберігаються знахідки відомої археологині Нінель Бокій, яка відкрила світу скіфську спадщину, заховану у нетрях області.

Вона свого часу працювала у цьому музеї, і завдяки їй розкопки археологічних пам’яток в області стали системними. Також Нінель Бокій написала понад 70 наукових публікацій, проводила краєзнавчі лекції, вела археологічний гурток і викладала у місцевому університеті.

«Нінель Бокій показала, що українська археологія без жінок не існує. І зверніть увагу на цікавий нюанс: саме на будівлі Краєзнавчого музею є найбільша у місті кількість макаронів із жіночими обличчями», – зауважила Оксана Гочарова.

У Центральноукраїнському державному університеті, в якому викладала археологиня, відкрили музей її пам’яті, де зберігається колекція знахідок.

Вже на площі Героїв Майдану Оксана Гончарова нагадала про сучасних героїнь міста: авторку багатьох проєктів і волонтерських ініціатив Вікторію Талашкевич, координаторку проєкту «Годуємо патріотів» Олена Коряк, в рамках якого волонтери і волонтерки готують сухі супи та борщі для армії, поетесу Світлана Барабаш, літературна дослідниця Світлана Бронза.

«Насправді, якщо перераховуватиму далі, то це займе кілька днів як мінімум. І я прошу вас задуматись: а чому було і є стільки видатних жінок, але ми про них так мало знаємо і чуємо? Скільки пам’ятників жінкам є, наприклад, у Кропивницькому? А скільки вулиць носять жіночі імена?», – таким закликом завершила першу феміністичну екскурсію у Кропивницькому Оксана Гончарова.

Щодо Кропивницького, то раніше всього 16 вулиць на весь обласний центр  були названі на честь жінок. Станом на 2024 рік їхня кількість зросла до 38, і продовжуватиме рости – зокрема завдяки співпраці активісток Асоціації жінок України «Дія» з місцевою топонімічною комісією. Адже саме час повертати історії жіночі імена.

Детальніше про жінок, на честь яких назвали вулиці у Кропивницькому, слухайте у подкасті «Гречки» «Перейменовано у Кропивницькому».

Матеріал створено за підтримки Волинського прес-клубу