«Я не лікую — я діагностую»: як лікарка у Кропивницькому ловить аритмії, читає мозкові хвилі і веде блог з акулою

«Спеціальність обрала мене»

Ольга Червоненко родом з Новоукраїнки, працює лікаркою функціональної діагностики у двох медичних закладах Кропивницького — поліклінічному об’єднанні №1 та дитячій міській лікарні на Шевченка. У медицині вона понад десять років, хоча зізнається: у дитинстві не мріяла бути лікаркою.

Після школи, яку закінчила із золотою медаллю, вона мала кілька варіантів для вступу. Вибір був, зокрема, між медичним університетом і готельно-ресторанною справою. Остаточно зупинилася на медицині — частково, каже, через родинне уявлення, що лікарська професія є «солідною».

Під час навчання Ольга теж не одразу знала, ким саме хоче працювати. На старших курсах їй сподобалася судово-медична експертиза, і в анкеті перед розподілом вона вказала, що хотіла б стати судмедексперткою. Коли це бажання справді врахували, романтика швидко змінилася тривогою.

«Мені ті пів року до випуску снилися жахіття про моє майбутнє робоче місце. Я вже сиділа на форумах патологоанатомів і морально готувалася», — згадує лікарка.

Та коли вона приїхала до Кропивницького, їй запропонували місце лікаря функціональної діагностики. На той момент Ольга Червоненко мала примарне уявлення щодо цієї спеціалізації, але погодилася. Спершу пройшла інтернатуру з терапії, отримала спеціальність лікарки внутрішніх хвороб, потім — спеціалізацію з функціональної діагностики, а згодом ще й третю — у неврології.

«Я завжди кажу, що не я обрала функціональну діагностику, а вона обрала мене. Для цієї роботи треба мати особливе мислення, інтуїцію, вміння бачити більше, ніж просто графік на екрані. І мені справді це подобається», — говорить Ольга.

Нині вона поступово звужує свій професійний фокус до електроенцефалографії та епілептології — напряму неврології, що займається епілепсією.

Що таке функціональна діагностика

Коли Ольга Червоненко каже, що вона лікарка функціональної діагностики, люди часто думають про УЗД, КТ або МРТ. Насправді це інша сфера.

Функціональна діагностика — це інструментальні методи, які показують, як працює орган або система організму. Наприклад, електрокардіографія показує електричну активність серця, спірографія — функцію дихання, електроенцефалографія — біоелектричну активність мозку.

«Люди іноді думають, що якщо апарат щось написав, то це вже висновок. Але апарат не замінює лікаря. Є людина, яка це все аналізує, описує і підписує своїм електронним ключем. І лікар, який враховує ці результати при поставленні діагнозу та прописуванні відповідного методу лікування», — пояснює Ольга.

У її кабінеті проводять електрокардіографію, спірографію, електроенцефалографію, холтерівське моніторування, добове вимірювання артеріального тиску, велоергометрію та інші дослідження. 

«Мій кабінет схожий на якийсь космічний корабель — навколо монітори, датчики, дроти і тренажер. І звісно, зручне місце для маленьких пацієнтів для ЕЕГ-дослідження під час сну», — жартує Ольга Червоненко.

У проведенні досліджень їй допомагають медсестри, але всі результати аналізує та описує саме вона. Через це іноді виникають непорозуміння. Наприклад, пацієнт може прийти на кардіограму, поспілкуватися лише з медсестрою, а потім побачити в електронній системі, що був на прийомі у лікарки. Дехто вважає це помилкою або навіть «махінацією», бо не бачив лікарку особисто.

«Мені через це іноді прикро. Людина не розуміє, що я виконала роботу: переглянула дослідження, проаналізувала його, внесла його в систему, підписала. Просто я не завжди контактую з пацієнтом напряму», — каже вона.

За словами Ольги, лікарів функціональної діагностики у Кропивницькому небагато — орієнтовно до п’яти тих, хто справді глибоко працює у цій спеціальності. Формально таких фахівців може ставати більше, бо лікарям для проведення окремих діагностичних процедур потрібна відповідна спеціалізація. Але, каже вона, не всі працюють у цьому напрямку повноцінно.

8 кілометрів серцевого ритму

За 2025 рік Ольга Червоненко описала близько 20 тисяч досліджень. Якщо поділити це на робочі дні, виходить приблизно 80 обстежень щодня.

Найкоротше дослідження — електрокардіографія. Пацієнт лягає, медсестра під’єднує електроди, апарат записує приблизно 10 секунд роботи серця. Якщо немає складних змін, опис займає кілька хвилин.

Натомість холтерівське моніторування може тривати добу, дві або більше. Холтер — це невеликий реєстратор, який кріплять до тіла пацієнта, щоб записувати роботу серця не кілька секунд, а протягом доби або декількох діб: коли людина ходить, спить, хвилюється, підіймається сходами або відпочиває.

Таке дослідження призначають, коли потрібно «зловити» порушення ритму, які не завжди видно на звичайній кардіограмі.

«Є аритмії, які дуже важко спіймати навіть за добу. Іноді я відчуваю себе не функціональним діагностом, а рибалкою: то на холтері ловлю порушення ритму, то на ЕЕГ — зміни під час сну», — усміхається лікарка.

Якщо видрукувати добовий запис холтера, це може бути близько 8 кілометрів стрічки. У цифровому вигляді цей масив даних аналізує програма, але лікар усе одно має перевірити, які фрагменти справді важливі, а де апарат міг помилитися.

Черги на такі дослідження виникають не лише через попит, а й через кількість апаратів: пацієнт носить реєстратор мінімум добу, потім дані потрібно зчитати, обробити, зарядити пристрій і підготувати його для наступної людини.

«Хоч зараз той же штучний інтелект уже досить на високому рівні розвинений, але він не заміняє лікаря. Я сама перевіряю всі обстеження, адже йдеться про здоровʼя людини, і тут помилок не можна допустити. А машина не здатна врахувати всіх факторів», — підкреслила Ольга Червоненко.

Є у цієї роботи й своя «ціна» для лікаря. Ольга Червоненко багато часу проводить за моніторами, тому жартує, що в неї, можливо, менше емоційного вигорання від постійного спілкування з пацієнтами, ніж у клінічних лікарів, але більше навантаження на зір і концентрацію.

«Тут важливий тайм-менеджмент, щоб провести дослідження, уважно описати їх, внести в систему. І так щодня», — додає вона.

Як пацієнту потрапити на обстеження

Зазвичай пацієнт не приходить до лікаря функціональної діагностики напряму. Маршрут виглядає так: спершу консультація у сімейного лікаря, потім за потреби у вузького спеціаліста — наприклад, кардіолога, невролога або пульмонолога. А вже ці фахівці дають направлення на конкретне обстеження. 

В електронному направленні вказують не прізвище лікаря, а назву дослідження: електрокардіографія, спірографія, електроенцефалографія, холтерівське моніторування тощо. З таким направленням пацієнт може звернутися до закладу, який має відповідний договір з НСЗУ і необхідне обладнання.

У медзакладах Кропивницького, де працює Ольга Червоненко, більшість досліджень для пацієнтів безоплатні за електронним направленням. У цей пакет входять зокрема ЕКГ, спірографія, холтерівське моніторування, добове моніторування тиску.

Виняток — електроенцефалографія зі сном. Це дослідження наразі не входить в пакет послуг Національної служби здоровʼя України, тому у закладі його запровадили як офіційну платну послугу.

На простіші дослідження, наприклад кардіограму, часто можна прийти без тривалого попереднього запису, маючи електронне направлення. На складніші, де потрібно виділити більше часу, зокрема ЕЕГ, запис потрібен заздалегідь.

Зокрема це стосується і дослідження, яке Ольга Червоненко першою і поки єдиною впровадила у Кропивницькому електроенцефалографія під час сну (ЕЕГ). За допомогою цього дослідження можна підтвердити епілепсію у дітей.

«Завдяки ЕЕГ уві сні я можу побачити у дитини епілептиформну активність. І якщо вчасно почати лікування, якщо прибрати цю активність або зменшити, то тим самим зменшується ризик, що вона вплине на розвиток дитини. Адже поки дитина росте, в неї дуже нейропластичний мозок і час — це золото», — пояснила лікарка. 

Міфи: від «вегето-судинної дистонії» до ложки в роті

Окрема частина роботи лікарки — пояснювати пацієнтам, де закінчується доказова медицина і починаються міфи.

Один із таких міфів — «вегето-судинна дистонія». Ольга каже, що такого діагнозу в сучасній номенклатурі немає. Часто його ставили тоді, коли не могли знайти справжню причину симптомів або коли йшлося про тривожні стани, нормальні вікові зміни чи інші проблеми, які потребували іншого підходу.

«Якщо лікар ставить такий діагноз, це вже червоний прапорець. Варто подумати про зміну лікаря та проконсультуватися в іншого фахівця», — каже вона.

Ще один міф стосується першої допомоги при судомному нападі. Досі багато людей думають, що людині треба розтиснути щелепи, вставити ложку чи пальці в рот, щоб вона «не проковтнула язик». Насправді це небезпечно і може нашкодити і вам, й іншій людині, але точно не допоможе.

«Язик не може запасти при цьому, це міф. А от травмувати людину або себе, пхаючи щось до рота під час судом, дуже легко», — пояснює Ольга.

Під час судомного нападу потрібно зафіксувати час, скільки він триває, покласти людину на бік, прибрати поруч небезпечні предмети, які людина може зачепити руками або ногами. Варто підкласти щось м’яке під голову, щоб людина в нападі не травмувалася, і бути поряд, поки напад не мине. Не треба хапати за руки й ноги, не треба нічого класти до рота.

Більшість судомних нападів при епілепсії триває до п’яти хвилин. Після нападу людина може бути дезорієнтованою ще 10, 15 або навіть 30 хвилин — у цей час важливо залишатися поруч і не лякати її.

«Тобто якщо ви точно знаєте, що у людини діагностована епілепсія, і це вже не перший судомний напад, то потрібно убезпечити людину від травм, і засікти 5 хвилин. Якщо напад триватиме довше, або людина не приходить до тями після — тоді викликати “швидку”. Якщо ж це незнайома людина, чи ви не впевнені у причині судом — одразу викликайте медичну допомогу», — пояснила Ольга Червоненко.

Що варто перевіряти для профілактики

Ольга Червоненко не радить проходити всі можливі обстеження діагностичної медицини «просто так», але базові дослідження, на її думку, справді варто робити регулярно.

Електрокардіографію бажано проходити хоча б раз на рік. Вона не показує «все про серце», але може виявити важливі зміни, зокрема перенесений «на ногах» інфаркт або порушення ритму.

Інфаркт, пояснює лікарка, не завжди виглядає як сцена з кіно, коли людина хапається за серце і падає. Якщо уражена невелика ділянка серця, людина може відчути лише короткий дискомфорт або взагалі не звернути уваги. Але частина серцевого м’яза вже пошкоджується, і з часом це може впливати на роботу всього серця.

Холтерівське моніторування призначають не лише людям старшого віку. Воно може бути потрібне і молодим пацієнтам — наприклад, при раптовому посиленому серцебитті, епізодах втрати свідомості, болях у грудях, відчутті перебоїв у роботі серця, панічних атаках, при підозрах на аритмію.

Добове моніторування артеріального тиску особливо актуальне після 40 років або при підозрі на приховану гіпертензію. Звичайний домашній вимір може не показати нічні або ранкові підйоми тиску, а саме вони часто пов’язані з вищими ризиками інсультів і серцевих подій.

Ольга також застерігає від надмірної довіри до тонометрів на зап’ясті: сучасні рекомендації визнають більш надійним вимірювання тиску на плечі, і тільки  сертифікованими приладами.

Натомість смартгодинники, за її словами, можуть бути корисними для фіксації серцевого ритму. Деякі моделі записують одне відведення ЕКГ, і в сучасних рекомендаціях такі записи вже можуть допомогти зафіксувати окремі аритмії, наприклад фібриляцію передсердь. Але це не замінює повноцінного обстеження.

«Акула ЕЕГ» і блог як частина роботи

Ольга веде Instagram-блог не для реклами у звичному сенсі, а щоб пояснювати людям, чим займається лікар функціональної діагностики, і розвінчувати медичні міфи.

Спершу вона писала більше для лікарів: пояснювала молодим колегам те, що сама вже зрозуміла на практиці. Згодом аудиторія стала ширшою — серед підписників є і лікарі, і пацієнти, і знайомі, яким просто цікаво читати про медицину людською мовою.

Перед серйозними дописами лікарка переглядає міжнародні рекомендації, щоб інформація була актуальною. Каже, що відчуває відповідальність, бо її читають і пацієнти, і авторитетні колеги.

Окремий її проєкт — «Акула ЕЕГ». Ідея народилася, коли Ольгу запросили прочитати лекцію для лікарів про електроенцефалографію. Щоб складна тема не виглядала як суха презентація, вона придумала персонажа — акулу, яка плаває не в океані, а в океані мозкових хвиль.

«ЕЕГ — це хвилі. А акула плаває у хвилях. Так і з’явилася Акула ЕЕГ», — пояснює лікарка.

Ольга сама малює ілюстрації на графічному планшеті. Через цей формат пояснює батькам, як працює ЕЕГ, навіщо потрібен сон, які є міфи про епілепсію і на що варто звертати увагу.

Кумедні історії і люди в лікарні

Попри серйозність роботи, у щоденній практиці є місце гумору. Ольга каже, що пацієнти часто губляться в лікарні, хвилюються і через це можуть поводитися несподівано. На кардіограмі, наприклад, потрібно роздягнутися до пояса, і буває, що людина після процедури так і виходить у коридор, забувши вдягнутися. Або ж починає знімати штани, а не сорочку.

«Звісно, це для мене ці дослідження — буденна справа. А для пацієнта це може бути перший досвід, тому я пояснюю, що і як робитиму, що це не боляче. Але лікарі — такі ж люди, і можуть забутися щось пояснити, бути втомленими. Тому не соромтеся запитувати», — підкреслила Ольга Червоненко.

Особливо тепло лікарка говорить про пацієнтів старшого віку. Пригадує чоловіка, якому під’єднала холтер на добу, після чого зняла, обробила результати та направила їх його кардіологу. Через кілька тижнів цей пацієнт повернувся до кабінету і запитав, що в нього із серцем.

«Я кажу: все передала кардіологу, він має вже встановити діагноз, пояснити лікування. А він бурмоче: “То я даремно ваші медалі носив?”. Він подумав, що датчики холтеру — це якісь медалі», — сміється лікарка.

Такі історії вона іноді описує у блозі — без персональних даних, але так, щоб показати: медицина складається не лише з протоколів і графіків, а й з живих людей, страхів, розгубленості, довіри та вдячності.

«Я не лікую — я діагностую»

Ольга Червоненко наголошує: лікар функціональної діагностики не ставить остаточний клінічний діагноз і не призначає лікування лише за одним дослідженням. Її завдання — якісно провести й описати обстеження, побачити те, що може бути важливим, і допомогти клінічному лікарю скласти повну картину.

Вона навіть має свій принцип: спершу дивиться дослідження без попередньої інформації про пацієнта, щоб не бути упередженою. 

«Наприклад, в мене десять пацієнтів з однаковими симптомами приходили, і в одинадцятого теж є один із таких симптомів. То я можу підсвідомо почати шукати такі ж симптоми, як і в попередніх пацієнтах. Тому я не ознайомлююся з історією хвороби людини, щоб результати мої були максимально обʼєктивними», — пояснила вона.

І лише якщо бачить щось важливе або незрозуміле, піднімає медичну документацію, уточнює клініку, співставляє дані.

«Я не лікую — я діагностую. Але без цього етапу неможливо якісно лікувати», — наголосила лікарка.

Її робота часто непомітна для пацієнта, але саме з неї може початися шлях до правильного діагнозу — коли серце, мозок чи дихання «розповідають» те, що людина не завжди може пояснити словами.

Нагадаємо, що раніше Ольга Червоненко створила комікс за мотивами Marvel, у якому в колаборації із лікарями з різних куточків України, із яскравими ілюстраціями розвінчують міфи та доносять факти і лайфхаки доказової медицини.

Також «Гречка» публікувала історію нейрохірурга Ібрагіма Абдалли з Йорданії, який наразі проводить новітні операції на хребті у Кропивницькому. Він розповів, чи справді під час хірургічного втручання у хребет може статися параліч, коли потрібна операція і що насправді стоїть за найпоширенішими проблемами зі спиною.

Фото Ольги Червоненко