Як оформити «зелений тариф» для приватного будинку: досвід кропивничанки

Зелений тариф: квест і стоси документів

«Підключити “зелений” тариф нескладно», — казали мені. За три тижні, десяток візитів у різні установи, кілька десятків тисяч гривень додаткових витрат і стоси документів я зрозуміла: нескладно — так, але чи швидко і дешево — то не дуже.

Коли з кожної праски розповідають про важливість встановлення «зеленого тарифу» для власників і власниць сонячних панелей, щоб допомогти державі генерувати електроенергію, складається враження, що це має бути дуже простий і максимально доступний процес. Щоб люди хотіли й могли це робити, стаючи більш енергонезалежними в умовах повномасштабної війни.

«Приходьте в Сервісний центр обленерго, вам усе пояснять», — казали мені одні знайомі. «Заплатіть приватній компанії, і вони все оформлять за вас», — радили інші. Я обрала третій шлях — і походити самій по інстанціях, і гроші заплатити. Комбо для тих, хто має час і нерви. Зате розібралася, і тепер сама можу вас проконсультувати, що, за чим і в якому порядку робити. Насправді це виявився доволі захопливий квест, який в умовах меншого робочого навантаження, яке я маю влітку, розважив мене і відволік від буденних задач. Тренувала свою нейропластичність, так би мовити.

Перший етап: установка і документи на будинок

Ми живемо у приватному будинку, який придбали 19 років тому. Коли приватна компанія встановила нам сонячні панелі, і я готувалася розпочати всі процеси по «зеленому» тарифу, то порадилася з ChatGPT. Штучний інтелект нагадав мені, що я не маю документів, котрі б  посвідчували внесення мого прізвища як власниці землі та будинку у загальнодержавні реєстри. Така собі інформаційна довідка або витяг. Мовляв, саме цей документ у мене в першу чергу попросить енергопостачальна компанія. 

У мене й серце похололо. Бо я згадала про проєкт нового Цивільного кодексу — в ньому і так, якщо в тебе всі права на власність оформлені, можуть виникати дуже неприємні нюанси. А в мене ще й така халепа — договори купівлі будинку та землі є, а державного акту на землю на моє ім’я — немає.

Тож пішла до ЦНАПу і чудово провела час, слухаючи подкасти про лінь та прокрастинацію, у чергах спочатку в один, а потім і в інший кабінет. 

Експертки ЦНАПу частково повторили мені те, що я вже знала, а частково заспокоїли, бо моя земельна ділянка мала кадастровий номер і у реєстрі права на нерухоме майно я була вказана, як власниця будинку. 

Мені дали великий перелік приватних землевпорядників, до будь-кого з яких я мала далі звернутися, щоб вони внесли інформацію про моє право власності на землю у відповідний реєстр. Для тих, хто вже заплутався, то в Україні функціонує один основний централізований Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (ДРРП). Ця електронна система містить актуальні дані про права власності та інші речові права (наприклад, оренду, іпотеку) на будинки, квартири, земельні ділянки. Але для перевірки повної історії майна я вам раджу використовувати інформацію з кількох пов’язаних баз даних — це і згаданий Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, і Реєстр прав власності на нерухоме майно (туди вносилися дані до 2013 року), і державний земельний кадастр (там інформація про межі, площу та цільове призначення земельних ділянок). В усіх реєстрах у вас все має бути в порядку — ви всюди маєте бути вказані, як власники будинку і землі.

Тож, я побачила у списку приватних землевпорядників знайоме прізвище людини, тому звернулась саме до неї. Це був перший етап оформлення документів, котрий почався і тривав майже місяць, поки я паралельно вирішувала інші питання в енергогенеруючій компанії.

Того ж дня, коли я повирішувала питання в ЦНАПі та здала документи землевпорядниці, я поїхала у Сервісний центр «Кіровоградобленерго», щоб дізнатися про алгоритм дій, адже розуміла, що досі не маю на руках всіх документів.

Пригоди в обленерго: спочатку розберіться в установах

Друзі та знайомі, котрі раніше працювали в цій структурі, або вже встановили собі панелі, радили просто звернутися в кабінет 103. Мовляв, там усе розкажуть, покажуть і проведуть за руку через процедуру. До кабінету я потрапила за кілька хвилин до завершення годин прийому, але мила жінка все ж мене прийняла, вислухала і сказала: «Ні-ні-ні. Вам спочатку не до нас, а в КОЕК. Ну, себто в ONDO. Ця контора працює прямо тут, поруч, за стіною. Там вам все пояснять!». 

Довідка. У Кропивницькому є кілька установ, які опікуються електромережами.  «Кіровоградобленерго» займається безпосередньо підключеннями, ремонтами і функціонуванням енергетики, а з клієнтами працює «Кіровоградська обласна енергокомпанія» (КОЕК), яка кілька місяців тому провела ребрендинг і стала ONDO.

Добре. Іду в КОЕК\ONDO і думаю, що з кожним кроком хвилини прийому цього дня можуть закінчуватися і там. Встигаю, і мене зустрічає ще одна мила жінка, вислуховує і каже: «Ні-ні-ні. Вам точно спочатку в обленерго». Вона при мені набирає ту першу, з якою я тільки-но спілкувалася, пояснює вже їй, що не варто відразу сюди таких клієнток направляти, а коли кладе слухавку, то вказує мені подальший шлях марафону: «Вийдіть в спільний коридор, там є внутрішній телефон, ось вам імена та номери. Вони вам усе розкажуть!»

Прекрасно. Але, як це часто буває, прийомні години спеціалістів не співпали із моментом мого візиту. Тож, до рекомендованого спеціаліста я потрапила вже наступного тижня. За цей час, проконсультувавшись із ChatGPT, кількома знайомими та директором компанії, котра встановлювала нам панелі, я зробила висновок, що не треба втрачати час, а треба шукати і купувати спеціальний лічильник: двонаправлений за майже 20 000 гривень. Це такий лічильник, який рахує, скільки ваш будинок віддав у мережу енергії. У доповнення до лічильника йде модем, котрий передає ці дані. Тому, озброєна оптимізмом і новеньким лічильником, котрий мені надіслали із Черкас за кілька днів, я з понеділка знову поїхала у Сервісний центр.

На щастя, потрібний спеціаліст саме приймав (там їх двоє, приймають вони щодня у будні, з 9.00 до 12.00 години, якщо кому потрібно). Чоловік уважно дивиться на мене, на коробку і запитує: «А ви вже запрограмували лічильник?» У цей момент мені дуже хотілося відповісти, що за освітою я філологиня. Ну, ще за другою освітою — маркетологиня. Але точно не програмістка.

Тому далі мене направили в інший офіс обленерго — вже на Студентському бульварі. Сказали, що програмування лічильника займе 1-2 дні. Насправді справа тривала тиждень. 

Приймав у мене лічильник молодий хлопчина, і мені здалося, що він був дуже втомлений. Бо я тричі перепитала, як мені дізнатися, коли варто приїхати за лічильником, а він, бідний, тричі мені відповідав, що його через тиждень не буде. Зрештою, я перепитала, чи йде він у відпустку, бо явно дуже треба. Виявилося, що ні — у нього планувалося відрядження, а мені він порадив просто приїхати через тиждень і скоріше за все обладнання буде вже готове. Інакшим чином дізнатися про стан готовності приладу — телефоном, наприклад, — виявилося нереальним.

Що ж, на третій тиждень пригод я забрала запрограмований лічильник і вкотре вирушила до Сервісного центру обленерго, де його мали прийняти, дати мені на підпис документи та пояснити подальші кроки. Але майже весь ранок тривали повітряні тривоги, а під час тривоги сервісний центр не працює — і це цілком зрозуміло, безпека понад усе. Щойно тривоги закінчилися, з’ясувалося, що за пів години починається обідня перерва, і після неї потрібні спеціалісти сьогодні вже не приймають. І завтра також не прийматимуть. Додам ще один штрих до цієї історії: спеціаліст, з яким я спілкувалася через Viber,  шпигунськими методами знайшовши його номер мобільного, у найближчі три дні буде відсутній. Тож, мені треба було «спіймати» іншого експерта.

Йшов третій тиждень бюрократичної експедиції «зелений тариф», і мій план був незмінний — у четвер і, якщо буде потрібно, у п’ятницю чатувати у лобі ONDO. Моє вікно можливостей було з 9:00 до 12:00. Саме за цей час потрібно було встигнути побачити потрібного спеціаліста, здати запрограмований лічильник й отримати наступні інструкції.

Разом з лічильником та двома папками документів я відвідувала обленерго кілька днів поспіль, але повітряні тривоги постійно зривали мої плани. Ви вже зрозуміли, що Обленерго має два офіси? Один на Студенському бульварі, інший — у тій же будівлі, де Сервісний центр, але двері інші. Я  виявилася впертою і нарешті мені вдалося потрапити до потрібного спеціаліста. Молодий ввічливий чоловік спустився після дзвінка на внутрішній номер, допоміг заповнити заяву й направив мене до Сервісного центру. 

Там усе теж виявилося організовано: талончик в електронну чергу я отримала миттєво, до віконця потрапила швидко, в залі майже нікого не було, далі було заповнення 5–6 різних заяв, оплата в терміналі (здається, біля 4500 грн.) і передача лічильника в руки фахівчині центру. Також я дізналася, що маю сама купити реле напруги і встановити його. На жаль, обленерго цю послугу не надає. Думаю, дуже дарма, бо для мене це виглядало б органічним. Тому у нинішній ситуації, коли вправного електрика треба ще пошукати, я кілька днів займалася цією задачею, а потім ще кілька днів узгоджувала мої з ним графіки.

Дорога в БТІ

Інша особливість стосувалася документів на сам будинок. Хоча законодавство не вимагає, щоб у технічному паспорті був зазначений власник чи власниця, компанія ONDO все одно попросить цей документ саме у такому форматі. А у мене був старий технічний паспорт на будинок, в якому мене як власниці вказано не було. Бо ж посвідчує право власності інший документ, угода. Та й обленерго шість років тому це не заважало підвищувати нам потужність на будинок. 

Тож, у мене було два варіанти: сперечатися із ONDO, або підготуватися і внести правки в документ. Спочатку я зателефонувала в приватну компанію, котру знайшла через Google, і запитала, скільки це коштує. У відповідь директор компанії сказав мені, що вони тільки роблять нові паспорти, а це дорого і мені непотрібно, та порадив їхати в БТІ і просити їх просто дописати на старий технічний паспорт мене як власницю. Куди діватися, якщо людина, котра могла б заробити 6-7 тисяч гривень, радить мені не платити? Треба слухати поради. Тож, я поїхала в БТІ, бо мені ще й заманулося подивитися, як працює ця структура.

Їхала я з упередженням про черги, бюрократію і байдужість. А повернулася з приємним здивуванням. Бо у прохолодному, пустому приміщенні мене зустріла привітна фахівчиня, котра на кілька хвилин з власної волі скоротила свій обід, запросила мене до затишного кабінету, переглянула всі мої документи й одразу організувала виїзд спеціаліста для обстеження будинку, не зважаючи на те, що за мій район відповідав інший експерт, який в ті дні був у відпустці. Я була на авто, тож забрала спеціаліста та його стажерку, і ми протягом 40-50 хвилин все завершили, і я повернула команду спеціалістів назад в БТІ.

Правда, зрештою довелося таки робити новий технічний паспорт. Я сплатила БТІ за цю послугу ті самі гроші, які могла б взяти приватна компанія, і отримала новий красивий документ. У старі технічні паспорти уже змін не вносять — та й, чесно кажучи, він настільки зносився, що давно заслужив пенсію. Зверніть на це увагу, будь ласка, бо часто думаємо, що якщо колись оформили документи, то цього достатньо назавжди. Але держава поступово переходить на нові реєстри, нові сервіси й нові вимоги. Іноді проблема не в тому, що у вас немає документів. Проблема в тому, що потрібної інформації просто немає в електронних реєстрах. За цим варто слідкувати бодай раз на 5-10 років.

Поки в БТІ робили новий технічний паспорт, а найманий електрик встановлював реле (2500 гривень за обладнання + 1200 гривень за послуги), я чекала на інформаційну довідку від землевпорядника, і, замість йти в ЦНАП за довідкою з реєстру прав на нерухоме майно, звернулася до нотаріуса, дуже всім рекомендую. Сидите в прохолодні приймальні, п’єте каву, і отримуєте документ. А, якщо нотаріуса ще й добре знаєте, то можете все за 15 хвилин зробити, не виходячи з дому, оплатити онлайн і отримати довідку через месенджер.

Фінішна пряма

Працівники Обленерго, після встановлення реле, приїхали протягом тижня: демонтували старий лічильник, встановили новий двонаправлений, усе опломбували та оформили. А ще через два дні мені зателефонували з обленерго й повідомили, що можна забрати паспорт на новий прилад обліку та акт виконаних робіт. Чесно кажучи, була приємно здивована такою оперативністю, особливо зважаючи на літній сезон.

Наступною зупинкою став КОЕК\ONDO. Там мене теж чекало приємне враження. До віконця, куди потрібно було звернутися для оформлення «зеленого» тарифу, взагалі не було черги. Спеціалістка уважно переглянула документи й пояснила, чого ще бракує. Виявилося, потрібно лише роздрукувати реквізити банківської картки, на яку надходитимуть виплати, та, за можливості, зробити кілька копій документів. Хоча це не обов’язково — в ONDO вам все потрібне відкопіюють.

Наступного дня я повернулася вже повністю підготовленою. Приїхала близько десятої ранку, і за пів години ми завершили процедуру. Я підписала три заяви, після чого документи передали на оформлення. Тепер усе офіційно. Мені пояснили, що після 20-го числа кожного місяця потрібно буде приходити та підписувати акти приймання-передачі електроенергії — документи, які підтверджують, скільки електроенергії було викуплено і яку суму буде нараховано. Шкода, що це не можна робити онлайн через «Вчасно», наприклад.

Я зателефонувала в приватну компанію, котра встановлювала нам сонячні панелі, і попросила перевести режим роботи панелей на експорт енергії. Відтоді маю нову забаву — спостерігати у мобільному додатку, котрий показує мені генерацію електроенергії, наше споживання та експорт енергії в загальну мережу. Надалі залишається дочекатися першої виплати за «зеленим» тарифом. Зрештою, найбільше мені подобається навіть не перспектива отримувати кошти. Найцінніше — це відчуття, що наш будинок став більш енергонезалежним.

Чи пройшла б я цей шлях ще раз? Так. І не тому, що люблю бюрократію. А тому, що тепер знаю: наш будинок може не лише споживати електроенергію, а й виробляти її. І якщо моя історія заощадить комусь хоча б кілька зайвих поїздок між установами, значить цей текст був написаний недарма.

Вікторія Талашкевич на замовлення сайту «Гречка»