За законом не можна боротись із жебраками?
Люди, які просять милостиню, стали звичним явищем у нашому суспільстві. Кіровоград не виняток.
Їх кількість день у день зростає спокон віків, зокрема в тяжкі часи для людства. А в Україні це явище давно перетворилося на осередок прибутку та бізнес.
Чимало експлуатованих жебраків, які перебувають у неволі, приносячи прибутки своєму «хазяїну». Або ж просто, користуються жалістю громадян, «заробляючи» таким чином. Наша область не є винятком, багато людей займається цим видом «заробітку», а ми, подаючи милостиню, сприяємо їм, не задумуючись над наслідками такої допомоги…
Як відрізнити нужденного від шахрая?! Власне, подавати чи ні — особиста справа кожного. Наприклад, нещодавно на вулиці зустріла людину, яка просила на шматок хліба. І те, що йому нема, чого поїсти, виявилося правдою, тому що через півгодини цей чоловік прямував повз мене з буханкою, бажаючи мені всіх благ за доброту. Та, на превеликий жаль, дуже багато шахраїв серед жебраків, які матеріально краще забезпечені, ніж, напри клад, пересічні пенсіонери. Також досить поширене маніпулювання дітьми. Слід зауважити, що це і є приклад вчинення злочину, передбаченого статтею 304 КК України (втягнення малолітніх у жебракування, за яке передбачено понад три роки позбавлення волі).
Доречно згадати Радянські часи, коли існувала відповідна стаття про “туніядство”. Суть якої така : працюєш – маєш, не працюєш – сидиш.
В ході написання матеріалу звернулася до УМВС Кіровоградської області з проханням прокоментувати це питання з професійної точки зору. А саме притягнення уявних жебраків до кримінальної відповідальності. На запит отримала відповідь у письмовій формі.В ньому сказано про те, що відповідно до рішення Конституційного Суду України, працівники міліції не мають право затримувати осіб, яких було запідозрено у цьому “ремеслі”. За законом патрульні мають право лише проводити інформаційно – роз`яснювальну роботу та виявлення бездомних громадян.
За матеріалами “Гречаного блогу” Олександри Дзигал
