Віднайшли могилу Генріха Мюллера

Мюллер був похований у 1945 році в загальній могилі на старому єврейському цвинтарі в районі Мітте у центрі міста. Про це свідчать документи, знайдені Тухелем у декількох архівах. Один з них, а саме свідоцтво про смерть, опублікований на сайті газети Bild. Крім того, ці дані підтверджуються свідченнями могильника, який ховав Мюллера.

Спочатку, за даними Тухеля, тіло Мюллера поховали в тимчасовій могилі недалеко від будівлі міністерства авіації Третього рейху. Його виявили і перепоховали в серпні 1945 року. Труп Мюллера був упізнаний тоді за генеральською формою та посвідченням СС з його фотографією. Раніше висувалася версія, що могила Мюллера розташована на звичайному берлінському кладовищі в районі Нойкельн. Однак це припущення було спростовано ще у 1963 році, коли були вивчені рештки людей в загальній могилі, де, як вважалося, поховали голову гестапо. Це непорозуміння було викликано помилкою, якої припустилися наприкінці 1950-х років у німецькій службі з оповіщення родичів полеглих у боях військовослужбовців вермахту. Відомство оприлюднило дані про те, що у вересні 1945 року тіло Мюллера було перепоховано в Нойкельні, проте ця інформація виявилася помилковою.

Крім того, якийсь час після війни розвідка ФРН вважала, що Мюллер пережив поразку Третього рейху. Згідно з архівними документами, БНД (Бундес Нахріхтен Дінст) у 1949 році вважала, що він перебуває в Чехословаччині, а у 1951 році стверджувала, ніби він входить до керівництва служби держбезпеки НДР, а пізніше – нібито він працює на СРСР у Чехословаччині. Востаннє Мюллера бачили 2 травня 1945 року у шпіталі, розташованому під Рейхсканцелярію в Берліні. Згідно з посвідкою про смерть, він помер у будівлі самої Рейхсканцелярії. Обставини та точний час його смерті невідомі , що й породило різні версії про його долю, в тому числі міфи про роботу на КДБ або ЦРУ після закінчення війни. Мюллер, як очільник гестапо, є відповідальним за знищення мільйонів євреїв у Європі.

Читачі «Гречки» пам’ятають телесеріал Тетяни Ліознової «Сімнадцять миттєвостей весни», знятий у 1973 році за твором Юліана Ляндреса, колишнього спецкора журналу «Огонёк» і більш відомого за творчим псевдонімом «Семенов». Роль шефа гестапо блискуче виконав 45-річний Леонід Бронєвой, який народився у Києві у сім’ї Соломона Йосиповича та Берти Левовни Бронєвих. У дитинстві Леонід Сергійович навчався грі на скрипці у музичній школі-десятирічці при Київській консерваторії у відомого київського педагога, професора Давида Соломоновича Лівшиця. Генріх Мюллер у виконанні Бронєвого, попри недолугість костюмерів (як і головний герой стрічки Штірліц, Мюллер впродовж всього серіалу дефілював чомусь виключно у парадно-вихідному однострої чорного кольору, – хоча колір повсякденної форми був швидше «захисним»…), справив враження доволі розумної, розсудливої людини. Його фрази – «Вірити в наш час не можна нікому, інколи навіть самому собі. Мені – можна», «Розвелося багато ідіотів, котрі кажуть правильні слова» та інші – міцно вкорінилися у манеру неформального спілкування радянських й пострадянських людей.

Утім, попри свою «нормальність», і «кінематографічний», і справжній Генріх Мюллер був підступною людиною й дуже небезпечним супротивником. Не лише для євреїв, яких, згідно з панівною доктриною Третього рейху, «істинному арійцеві» належало безжально знищувати.

Олег БАЗАК