Дві громади із Кіровоградщини судились за будинок культури: чому

Джерело: рішення Господарського суду Кіровоградської області від 25 червня 2026 року.

Конфлікти через майно вже були

Зазначимо, раніше «Гречка» розповідала, як між Кетрисанівською та Бобринецькою громадою стався конфлікт через гідроспоруду та водосховище.

Водосховище на території Кетрисанівської громади було побудовано ще у 1989 році і мало два призначення:

• забезпечити зрошення понад 900 гектарів земель,
• поповнювати при необхідності запаси Бобринецького водосховища.

Після децентралізації воно відійшло у власність Кетрисанівської громади. Втім його призначення поповнювати запаси Бобринецького водосховища залишилося. Коли почалися засухи, виникла загроза того, що жителі Бобринецької громади можуть залишитися без води, адже водосховище у сусідній Кетрисанівській громаді не функціонувало належним чином через аварійний стан гідроспоруди. Однак Кетрисанівська громада фінансувати ремонт відмовлялася.

Лише за два роки після того конфлікту роботи із ремонту гідроспоруди таки розпочали.

У чому суть спору за Будинок культури

Кетрисанівська сільська рада звернулася до суду з позовом проти трьох відповідачів: Бобринецької міської ради, Кропивницької районної ради та Бобринецької районної ради. Йдеться про комплекс будівель Будинку культури площею 983,4 квадратного метра, який знаходиться у Бобринці на вулиці Миколаївська, 78.

21 жовтня 2020 року Бобринецька районна рада ухвалила рішення про безоплатну передачу Будинку культури у власність Бобринецької міської ради. 24 грудня 2020 року міська рада прийняла рішення про згоду на прийняття майна, а 22 лютого 2021 року виконком затвердив акт приймання-передачі рішенням. Право власності зареєстрували в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Кетрисанівська сільська рада не давала згоди на цю передачу.

Чому майно вважалося спільною власністю громад

Ключове питання справи — правовий статус об’єкта до моменту спірної передачі. Суд встановив, що будинок культури не належав одноосібно жодній громаді, а перебував у спільній власності територіальних громад сіл та міста колишнього Бобринецького району — адміністративної одиниці, яка існувала до територіальної реформи та об’єднання громад.

Цей статус сформувався ще на початку 1990-х років у процесі розмежування комунального майна між районом і містом після розпаду колишньої системи власності. У 1992 році Бобринецька районна рада затвердила перший перелік об’єктів, що передавалися до комунальної власності району — саме з цього рішення розпочалося формування спільного майнового фонду, до якого згодом увійшов і Будинок культури.

Цей статус надалі підтверджувався і деталізувався трьома послідовними рішеннями районної ради:

• 1992 рік — первинне рішення про розмежування майна району, яким комунальне майно (включно з будівлями, де розміщувалися підприємства й установи) було визначено як таке, що належить спільно територіальним громадам району;
• 2006 рік (рішення №62) — районна рада затвердила оновлений перелік юридичних осіб та об’єктів нерухомості, що перебувають у спільній власності громад;
• 2017 рік — ухвалено черговий перелік нерухомого майна спільної власності, де Будинок культури фігурував під номером 4.

Юридична логіка такого статусу випливає з того, що Будинок культури — як і інші об’єкти у переліках — обслуговував не лише жителів безпосередньо Бобринця, а потреби ширшої територіальної спільноти в межах району, що об’єднувала кілька сільських, селищних та міську громади. Саме тому об’єкт і не закріплювався за окремою радою, а перебував у режимі спільної (колективної) власності — формі володіння, коли розпорядження майном вимагає узгодженої позиції всіх громад-співвласників, а не одноосібного рішення тієї ради, на території якої фізично розташована будівля.

Окремо суд звернув увагу, що в переліку об’єктів, заборонених до приватизації чи іншого відчуження без спеціальної процедури, Будинок культури фігурував поряд з іншими об’єктами спільної власності — цілісними майновими комплексами підприємств та установ, які теж не підлягали одноосібній передачі.

Правова підстава для передачі без згоди — і чому вона не застосовується

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» (частина 8 статті 60) встановлює загальне правило: об’єкти спільної власності територіальних громад не можуть бути передані у власність іншого суб’єкта без згоди безпосередньо громади або відповідної ради, що представляє інтереси всіх співвласників.

З цього правила є виняток: якщо об’єкт розташований на території конкретної громади та задовольняє виключно її колективні потреби (а не потреби району в цілому), він може перейти у власність цієї громади без окремої згоди інших співвласників. Це і була основна правова позиція, на яку спирався захист Бобринецької міської та районної рад — мовляв, Будинок культури обслуговує винятково мешканців Бобринця, тож згода Кетрисанівської громади не була потрібна.

Суд цей аргумент відхилив. Відповідачі — Бобринецька міська та районна ради — не надали доказів того, що об’єкт використовується виключно жителями міста й не має значення для інших громад колишнього району. Без доведення критерію «виключності потреб» норма-виняток не застосовується, а діє загальне імперативне правило: розпорядження майном вимагає згоди всіх співвласників. Оскільки такої згоди Кетрисанівська сільська рада не давала, передача була визнана незаконною як така, що порушує її права співвласника.

Позиція суду щодо позовної давності

Суд відхилив також доводи Бобринецької міської ради про пропуск позивачем строків звернення до суду. Згідно зі статтею 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність становить три роки з дня, коли особа дізналася про порушення свого права.

Проте з 12 березня 2020 року перебіг цього строку безперервно продовжувався: спочатку через карантин, запроваджений у зв’язку з COVID-19 (діяв в Україні до 30 червня 2023 року), а одразу після його завершення — через воєнний стан, введений 24 лютого 2022 року й досі чинний. 

Суд також зауважив, що правила позовної давності застосовуються лише тоді, коли право позивача справді порушене; оскільки обґрунтованість вимог Кетрисанівської ради суд визнав, питання строків розглядалося саме в контексті захисту підтвердженого права. Суд послався на аналогічну позицію апеляційної та касаційної інстанцій у подібних справах.

Інші контраргументи міської ради

Окрім питання позовної давності, Бобринецька міська рада наводила і такі заперечення:

• Кетрисанівська сільська рада ніколи не була власником чи співвласником об’єкта в розумінні Цивільного кодексу України, а сама лише належність майна до спільної власності громад району не дає їй автоматичного права власності;
• Кетрисанівська громада не є правонаступником нерухомого майна, розташованого на території Бобринецької громади;
• статус співвласника, на який претендує позивач, понад два роки не підтверджувався жодним належним доказом;
• вимоги позивача суперечливі: Кетрисанівська рада вимагає припинити право власності міста на весь об’єкт, хоча сама визнає міську раду співвласником комплексу;
• протягом майже трьох років Кетрисанівська сільська рада не брала участі у фінансуванні утримання Будинку культури, що, на думку міськради, не узгоджується зі статусом співвласника.

Суд визнав ці аргументи недостатніми для відмови в позові — насамперед через недоведеність «виключності потреб» громади Бобринця, що є визначальним юридичним критерієм у цій категорії спорів.

Рішення суду

Суд повністю задовольнив позов Кетрисанівської сільської ради:

• скасував рішення Бобринецької районної ради від 21.10.2020 у частині передачі Будинку культури у власність міста;
• скасував рішення Бобринецької міської ради від 24.12.2020 та рішення виконкому від 22.02.2021 про затвердження акта приймання-передачі;
• припинив речове право Бобринецької міської ради на об’єкт..

Суд визначив припинення речового права як «ефективний спосіб захисту», що не просто скасовує паперові рішення, а реально відновлює стан спільної власності громад, який існував до порушення. Рішення суду після набрання законної сили стане прямою підставою для державного реєстратора внести відповідні зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Що далі

Строк на апеляційне оскарження — 20 днів з дня складення повного тексту рішення суду, тобто з 25 червня 2026 року. Якщо сторони не оскаржать рішення протягом цього строку, воно набере законної сили автоматично; якщо оскаржать — лише після завершення апеляційного перегляду.

Після передачі Будинку культури у власність міста право оперативного управління об’єктом 25 лютого 2021 року отримав Відділ освіти, культури, молоді та спорту Бобринецької міської ради, реєстрація відбулася 13 березня 2021 року. Оскільки право власності міста скасоване, похідне право оперативного управління також втрачає юридичну підставу, бо було похідним від права власності, яке тепер припинене.

Об’єкт повертається у правовий режим спільної власності територіальних громад колишнього Бобринецького району. Будь-які подальші рішення щодо управління, фінансування, відчуження чи передачі майна тепер вимагатимуть обов’язкової згоди Кетрисанівської сільської ради — без такої згоди чи доведення критерію «виключних потреб» нова передача не буде законною.