Любов — це рішення: історії родин з Кіровоградщини, які взяли на виховання дітей

Зустріч «Жива книга: відверті історії турботи про дітей» організувала Міжнародна благодійна організація «Партнерство “Кожній дитині”» спільно з Кіровоградською обласною військовою адміністрацією.

Історії чотирьох родин з Кіровоградщини, які дали дітям дім

«Якщо береш дитину — це назавжди»: історія родини Яців

Марина Яців з Олександрівки розповідає: у її родині вже були двоє синів і маленька донька, коли вони з чоловіком вирішили створити дитячий будинок сімейного типу. Після навчання сім’я отримала рекомендацію взяти трьох дітей, а зрештою прийняла одразу сімох братів і сестер з інтернатних закладів.

Перший вечір виглядав майже ідеально: діти чисті, нагодовані, усі разом на дивані. А вночі прийшло усвідомлення масштабу відповідальності: «Коли всі заснули, я плакала й думала: навіщо я це зробила і чи не зашкоджу своїм дітям».

Сімка дітей прожила в родині два роки, після чого, коли бабуся змогла придбати житло, вони повернулися до неї. Але на цьому історія не завершилася: згодом жінка взяла у сім’ю ще кілька груп братів і сестер.

За цей час вона побачила, наскільки різняться діти з інтернатів і ті, хто приходить із патронатних сімей: «Діти з інтернату дуже зранені. Там не до довіри, там виживання. Переламати це й навчити дитину довіряти — дуже важко».

Попри труднощі, головний висновок для неї простий:«Дітям важливо дати відчуття, що вони народилися у день, коли прийшли в сім’ю: з чистої сторінки. А найцінніше — це довіра, яка народжується поступово».

«Найбільший подарунок — що ти мене взяв»: історія родини Нагірних

Дитячий будинок сімейного типу Юрія та Надії Нагірних працює з 2021 року в одному із Олександрівської громади. До цього подружжя багато років працювало в Староосотському дитячому протитуберкульозному санаторії й щодня бачило дитячі історії, де бракує тепла й безпеки.

Спочатку вони планували прийомну сім’ю, але згодом створили дитячий будинок сімейного типу (ДБСТ). Першими в родину прийшли троє дітей з однієї сім’ї. Згодом служба попросила взяти ще одного хлопця, який не прижився в іншій родині.

«Я хвилювався, але ми ризикнули — і жодного разу не пошкодували», — каже батько-вихователь.

Особливо він згадує момент із листами до Святого Миколая. Коли всім запропонував написати свої бажання, один із хлопців сказав: «Тату, найбільший подарунок ти вже зробив — ти мене взяв».

Зараз у ДБСТ Нагірних виховується кілька сімейних груп, у тому числі діти, які повернулися з-за кордону, та малюки, що пережили занедбаність і голод. Один із найменших, якого привезли у 2,5 роки, перші тижні вимовляв лише одне слово — «хліб» і хапався зубами за одяг, боячись, що його знову залишать.

«Так, це робота 24/7. Але діти дуже відчувають, чи ти їх любиш. Якщо береш дитину “для галочки” — нічого не вийде. Якщо береш із любов’ю — усе повертається сторицею», — підсумовує батько.

«Мені сказала донька: мамо, давай візьмемо дитину»: історія Юлії Акімової

Юлія Акімова з Онуфріївської громади працює медичною сестрою. У неї є син і донька. Рішення стати прийомною мамою в їхній родині з’явилося після розмови з донькою:
«Мамо, стільки дітей без мами. У нас є все. Давай візьмемо дівчинку. Я буду заплітати їй косички».

Після навчання й збору документів Юлії запропонували шестирічну дівчинку. Спочатку вони спілкувалися по відеозв’язку, бо дитина була в Австрії. Вже на першому включенні дитина просто спитала: «Ти будеш моєю мамою?».

Перші місяці були непростими: страх, недовіра, звичка ховати подарований телефон під подушку, щоб ніхто не забрав. Але з часом дівчинка заспокоїлася, навчилася читати, дуже подружилася з донькою Юлії — зараз вони, як рідні сестри.

«Якщо у вас є бажання взяти дитину, але ви вагаєтеся — не бійтеся. Перший крок страшний, але підтримка близьких і любов до дітей творять дива», — каже прийомна мама.

«Я зрозуміла, що це моя дитина з першого погляду»: історія Анастасії Осташової

Анастасія Осташкова з Кропивницького — вчителька початкових класів. Вона мріяла про велику родину й довго думала про те, щоб стати опікункою. Остаточно її рішення прискорила повномасштабна війна.

«Я дивилася на свою дитину: вона поруч зі мною, я можу її заспокоїти. А є діти, в яких поруч немає жодного дорослого. Їм набагато важче», — розповідає жінка.

У березні 2022 року вона звернулася до служби у справах дітей, пройшла навчання й стала кандидаткою в опікуни. У жовтні їй запропонували дворічного хлопчика. Коли Анастасія зайшла в палату, до неї вийшла маленька дитина у рожевому — спершу вона подумала, що це дівчинка. Але це і був той самий хлопчик — дуже маленький для свого віку, із великими настороженими очима.

«З першого погляду я зрозуміла, що це моя дитина. І що я його вже нікуди не відпущу», — каже опікунка.

Згодом до родини приєдналася ще дівчинка, а потім — іще один хлопчик. Зараз Анастасія виховує чотирьох дітей. Вона зізнається: найважливіше — бути чесними, послідовними й уважно спостерігати за дитиною в період адаптації, не намагаючись «переламати» її.

«Дитина, яка приходить у родину, — не чистий аркуш. Вона вже щось пережила. Наше завдання — не вимагати від неї неможливого, а підтримати і любити», — говорить вона.

Скільки дітей на Кіровоградщині потребують сім’ї

Станом на листопад 2025 року на Кіровоградщині проживають 2648 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. 95% із них виховуються в сімейних формах:

• 1829 дітей перебувають під опікою чи піклуванням;
  
• 758 дітей — у 81 дитячому будинку сімейного типу та 125 прийомних сім’ях.
  

Окремо працює патронат над дітьми — це тимчасове влаштування дитини в сім’ю, коли вона з різних причин не може жити вдома. 30 патронатних вихователів разом із помічниками зараз надають послугу патронату 89 дітям: вони забезпечують догляд, виховання й підтримку, поки біологічні батьки виходять із кризи або поки дитині підберуть нову родину — прийомну сім’ю, усиновлювачів чи опікунів.

Незабаром в області запрацюють ще дві патронатні сім’ї, які вже завершили навчання й готуються прийняти дітей. Однак цього все ще недостатньо: дітей, яким потрібен дім і сімейне тепло, значно більше.

Якщо ви задумувались про те, щоб взяти дитину в родину детальніше з цим ви можете ознайомитись на Єдиній державній платформі про усиновлення і сімейні форми виховання.

Які є сімейні форми виховання в Україні

В Україні є шість основних форм сімейного виховання дітей, які залишилися без батьківського піклування. Вони відрізняються рівнем відповідальності, процедурою оформлення, тривалістю та роллю держави.

Опіка та піклування

Для кого:

• Опіка — для дітей до 14 років.
  
• Піклування — для дітей 14–18 років.
  

Хто може стати опікуном: родичі або інші повнолітні особи.

Особливості:

• Найближча до «класичної» сім’ї форма.
  
• Опікун повністю відповідає за дитину в побуті, навчанні, лікуванні.
  
• Держава виплачує допомогу та контролює умови проживання.
  
• Опікун — не батько юридично, але має майже всі обов’язки батьків.
  

Прийомна сім’я (ПС)

Для кого: 1–4 дітей (можна більше, якщо це рідні брати/сестри).

Особливості:

• Діти влаштовуються тимчасово, до досягнення повноліття або поки не з’явиться інша форма влаштування (опіка, усиновлення).
  
• Прийомні батьки отримують державну допомогу та заробітну плату як вихователі.
  
• Понад родину здійснює супровід центр соцслужб.
  

Дитячий будинок сімейного типу (ДБСТ)

Для кого: 5–10 дітей.

Особливості:

• Професійна форма виховання.
  
• Подружжя або одна особа стає батьками-вихователями.
  
• Держава забезпечує житло (переважно) + виплати на дітей + зарплату вихователям.
  
• ДБСТ створюється надовго, діти живуть до повноліття та далі — до завершення навчання.
  

Патронат над дитиною

Для кого: діти в кризових ситуаціях — терміново та тимчасово (від кількох тижнів до 3–6 місяців).

Особливості:

• Це «швидка допомога» для дітей.
  
• Дитину забирають із сім’ї негайно, а патронатний вихователь забезпечує догляд, навчання, реабілітацію.
  
• Мета — повернути в біологічну сім’ю або знайти іншу форму (ПС, ДБСТ, опіка).
  
• Вихователь отримує зарплату + кошти на дитину.
  

Усиновлення (адопція)

Для кого: дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування.

Особливості:

• Найближча до біологічної сім’ї форма.
  
• Дитина юридично стає рідною: змінюється свідоцтво про народження, прізвище, батьки мають усі права і обов’язки.
  
• Держава не здійснює супровід.
  
• Єдиний варіант, коли дитина повністю «починає нове життя».
  

Тимчасове влаштування

Для кого: діти, яких потрібно розмістити на час вирішення проблем у родині (до 6 місяців).

Особливості:

• Дитина може тимчасово проживати у знайомих, родичів або сім’ї, визначеній службою.
  
• Це не є ані опіка, ані усиновлення.
  
• Обов’язково оформлюється рішенням органу опіки та піклування.