Чи такий вже неприродний звук з’явився в нашій абетці?
Читачі «Гречки» відносно старшого віку, напевно, пам’ятають «підкреслено-селянську» вимову Івана Степановича Плюща, спікера Верховної Ради 1-го і частково 3-го демократичних скликань. «Підійдіть ближче до мікрохвона!» (тоді депутатські місця ще не були обладнані дисплеями та індивідуальними мікрофонами – авт.), «А ну-но, покличте депутатів з бухвета, бо ж так насидяться, що забудуть проголосувати за свій же закон!». І таке інше.
Дехто зі знавців новітнього українського парламентаризму відносив стиль спілкування Івана Степановича до його звичної манери розмовляти з колгоспниками (у період керування одним з успішних сільгоспгосподарств), а також до головування у Київському облвиконкомі. Нині важко й повірити, що колись на керівні посади у республіці в основному призначали номенклатурників зі столиці й столичної області. А не з Донбасу, як нині…
Журналіст «Гречки» не відносить себе до палких прихильників ораторського таланту екс-кандидата у президенти України (пан Плющ балотувався на цю посаду влітку 1994-го, але програв Леоніду Кучмі з Леонідом Кравчуком ще у першому турі), проте вдаватись до запізнілої критики відомого політика теж вважає не надто доречним.
Як показує практика, «київські слова» Івана Плюща вкорінилися у світосприйняття моїх співгромадян зовсім невипадково. Бо мають певну історію, що «сягає своїм корінням у глибоку давнину».
Як приклад – забігайлівка біля Дарницького вокзалу в Києві, що її назвали «Бухвет». Через цю станцію прямують електрички до Яготина, – через місцевість, де назву пункту громадського харчування вимовляють саме так. Або приблизно так. Фото у соцмережах, утім, викликало численні глузування — мовляв, написано неграмотно. Але знайшлися й ті, хто це заперечив — ще років із сотню тому українською саме так і казали.
Мовознавець Юрій Шевельов зазначає, що звук “ф” — неприродний для української, запозичений. Його входженню в нашу мову опиралися найдовше, вживаючи замість нього хв, рідше — х або п. А Борис Грінченко в передмові до свого «Словника української мови», виданого 1909 року, зауважує: “Оскільки звук ф у більшості українського народу вимовляється як хв (перед голосною, окрім у) або х (перед приголосною і у), ми, укладаючи словник на літеру ф, помістили до нього лише ті слова, для яких у наших матеріалах не знайшлося дубліката з хв або х”. Із хв Грінченко подає слова: хвабрика, хварба, хвиґура. Навіть Фастів якийсь час писали “Хвастів”.
Освічені кола, у яких часто розмовляли російською або польською. — а в них звук ф “природний” — вважали вимову й написання через хв простацькою й уживали ф. У радянські часи це закріпилося, бо добре вписувалося в процес зближення української мови з російською. Тож виходить, що ”бухвет” — це якраз “більш по-українськи”. Хоч уже граматично неправильно.
Олег БАЗАК
