Невизначена втрата: як підтримати людей, які чекають полонених та зниклих безвісти

Згідно із даними Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, наразі понад 8000 цивільних та військових  українців перебувають у ворожому полоні, десятки тисяч військовослужбовців та цивільних вважаються зниклими безвісти. 

За словами психологині Анни Грубої, стан, у якому людина не знає про долю своєї рідної людини називають невизначеною втратою. Коли рідні намагаються дізнатися та добитися якоїсь інформації про долю рідної людини, вони проживають так звану невизначену втрату — коли достеменно невідомо, чи живі їхні близькі, що з ними й де вони взагалі знаходяться. Щоб допомогти таким людям повернути душевну рівновагу, в Україні запустили проєкт безоплатної психологічної допомоги.

Чому важлива психологічна підтримка людей, які зіштовхнулись з невизначеною втратою  

За словами Анни Грубої, люди, які залишилися без присутності рідних, у важкому та тривожному стані. Вони перебувають у власному полоні, стані амбівалентності (психічний стан роздвоєності, співіснування протилежних відносин або почуттів, невизначеність або нерішучість, – ред.).

“З одного боку вони намагаються триматися, виконувати різні соціальні ролі, а з іншого — їх турбує постійне відчуття провини. Вони говорять про те, що проживають цей день, а їхній чоловік/брат/батько знаходиться в полоні, він не бачить сонця, не може нормально їсти і спати. Вони знаходяться у своїх власних, внутрішніх ваганнях, де їм потрібно жити і водити дітей до дитсадка та школи, до прикладу, виконуючи побутові та поточні справи, а з іншого боку, їм це важко робити, коли їхня рідна людина знаходиться у жахливих умовах”, – говорить в коментарі “Гречці” Анна Грубая.

За її словами, ситуація довкола невизначеної втрати й полягає в дуальності, адже людина не може достеменно знати, чи вдасться обміняти коханого і, чи повернеться він додому, чи він ув’язнений довічно. При цьому вони не мають доступу до спілкування з ним, вони не знають про їхній стан та конкретні умови його перебування. 

У кризовій ситуації (до прикладу, повідомлення про те, що близька людина в полоні або зникла безвісти) людина знаходиться в стані шоку, не знаючи, як їй бути далі, як діяти, як прийняти ту чи іншу подію. Надалі людина може переживати депресивний епізод, який може тривати до трьох місяців. Якщо після цього людина не зможе стабілізуватись та повернутися до своєї соціальної ролі, то може зіткнутися з тривалою депресією. 

Анна Грубая стверджує, що якщо депресію не лікувати, то відбуваються фізіологічні зміни мозку. За два роки депресії людина може абсолютно змінитись як особистість, в неї з’являється зневіра в житті. А коли повернеться її рідна людина, вона просто буде не здатна надати йому підтримку, а він швидше за все, матиме поранену психіку і комплексні наслідки ПТСР (посттравматичний стресовий розлад, – ред.).

Чому важлива самопідтримка 

Найперше, про що говорить психотерапевтка, важливо прийняти весь спектр своїх емоцій та усвідомити власну важливість у подальшій підтримці своєї родини та близької людини, яку чекають.  

“Роль близьких та рідних дуже важлива. Вони ніби тримають “каркас сім’ї” і будуть продовжувати тримати його, коли близька людина повернеться з ворожого полону. Якщо припустити, що не повернеться, людині потрібно бути цілісною для того, щоб допомагати своїм батькам і батькам коханого чи брата, своїм дітям. Тому психологічна підтримка надважлива”, – наголошує психотерапевтка. 

Ключовий фокус психологічної підтримки полягає в тому, щоб:

• нормалізувати сон;
• емоційно стабілізувати людину;
• активізувати фізичну активність.

“У психотерапії стабілізація людини в біді — найголовніше завдання. Після цього відбувається пошук внутрішніх та зовнішніх опор, сенсів життя, огляд на реальне життя, у якому людина робить вибори, як проживати та знаходити собі місце у житті та як продовжувати рухатись.Також важливим блоком у психотерапії є легалізація почуттів, коли людина усвідомлює та дозволяє собі прожити почуття провини, злості, сорому“, – стверджує психотерапевтка. 

На її переконання, всі емоції та почуття, які виникають у людини, мають місце бути, зважаючи, що це абсолютно нормальна реакція тіла та психіки, коли  людина реагує по-різному на ті чи інші обставини. Саме легалізація спектра почуттів людини дає змогу їй адаптуватися до поточної ситуації та життя загалом. 

Психотерапевтки, які працюють в проєкті, переймають досвід від колег з Ізраїльської коаліції травми (ITC). Ця коаліція активно працює в Україні з 2014 року.

Зі слів психологині, вони розробляють індивідуальні стратегії окремо з кожним клієнтом задля уникнення ретравматизації та депресії. Серед спеціалістів є психіатри та клінічні психологи, які навчають людей підтримувати себе для того, щоб отримані знання можна було застосовувати в житті та  транслювати своїй родині й підтримувати тоді, коли в них виникає тривога, агресія, зневіра чи апатія.

Як підтримувати людей, близькі яких знаходяться в полоні або зникли безвісти

В Україні сімей, які чекають з полону своїх близьких або звістки про їхню долю тисячі по всій країні. З метою підтримки військовополонених і зниклих безвісти рідні та небайдужі активісти по всім українським містам виходять на мітинги, аби привернути увагу до важливої теми. 

Психотерапевтка Анна Грубая наголошує, що в спілкуванні з людьми, рідні й близькі яких безвісти зникли або утримуються у ворожому полоні, недопустимо використання фраз на кшталт “Все буде добре”.

Ці фрази можуть викликати обурення, бо поняття “добре” насправді розмите. 

“У практиці люди обурюються питанням: “Добре це як, коли він повернеться чи не повернеться, чи повернеться, але невідомо яким?”. Фраза “Все буде добре” викликає таке обурення та роздратування. У моїй особистій практиці жінка відверто зізналась, що їй важливо, аби її просто вислухали, бо їй здається, що людям байдуже і вони просто хочуть знати деталі та інформацію про зниклого чи військовополоненого“, – говорить фахівчиня.  

У спілкуванні з людьми важливо вміти вислухати, не перебиваючи. Людям, які зазнали травмуючих подій, буває надважливо виговоритись та поділитись наболілим. 

“У роботі психотерапевта важливо бути як “контейнер теплої мами”, вміти вислухати тоді, як людина, як дитина, ділиться, злиться, а психотерапевт вислуховує і підтримує словами “Я з тобою поруч”, “Я тебе буду слухати”, “Як ти хочеш, щоб я тебе підтримала?”, – ділиться психотерапевтка. 

За її словами, людям, яких хочеться підтримати, можна поставити схожі питання. У розмові з ними можуть виникнути від них пропозиції на кшталт “Сходімо на лате, яке я собі вже рік не дозволяю”, “Давай просто поговоримо”, “Ходімо на сніданок”. “Поліпімо на кухні вареники”. 

Побутові буденні речі здатні рятувати людей в тривожних та апатичних станах. 

“У терапії я працюю з жінкою, чоловік якої вже пів року як зник безвісти на окупованій території Донеччини. Жінка втратила 12 кілограмів ваги, не може їсти й повністю зневірилась. Я питаю в неї, як пройшов її день, вона розказує, що готує. Кожні три дні вона варить суп. Виходить, що суп її рятує, така рутинна справа для неї як опора. Попри все вона вставала та готувала суп, він настільки був їй важливим та утримував її, що через таку банальну річ він рятував її. У таких побутових діях і відбувається психотерапевтична робота”, – поділилась Анна Грубая. 

При цьому фахівчиня акцентує, що для того, щоб людина рухалась і продовжувала свою соціальну роль, залишаючись цілісною, їй важлива психотерапевтична допомога, щоб не впадати в депресивний стан та виснаження. 

“Про таких людей важливо піклуватись і підтримувати”, – підсумувала психотерапевтка. 

Нагадаємо, раніше “Гречка” повідомляла про те, що в Україні стартувала програма психологічної допомоги жінкам, які переживають невизначену втрату — їхні рідні перебувають у полоні або зникли безвісти.