«Чотирьох днів замало»: що здивувало і що сподобалося одеситці у Кропивницькому
Тетяна Трегубова — дизайнерка з Одеси, яка любить подорожувати містами України: не тільки звичними для туристичних маршрутів, а й тими, які зазвичай не виринають першими при думці про подорож. Нещодавно вона разом із чоловіком вперше відвідала Кропивницький на запрошення друга, який також родом з Одеси, проте останнім часом живе у нашому місті.
Яким побачила одеситка Кропивницький, що їй здалося цікавим і незвичним, а що неприємно вразило — вона розповіла «Гречці».
У матеріалі ви дізнаєтесь про:
Місто, яке не завжди першим спадає на думку туристам
Цегляні будинки, зелень і набережна
Смітники, парковки й безбар’єрність
Їжа: від ресторації до їдальні — 500 метрів
Музеї, театр та храм
Як пізнати місто?
Місто, де багато дітей і привітних людей
Місто, яке не завжди першим спадає на думку туристам
Тетяна Трегубова каже, що давно хотіла побувати у Кропивницькому. Вона багато подорожує Україною, цікавиться старою архітектурою, історією, краєзнавством і любить відкривати для себе міста.
«Кропивницький ніби й у центрі України, але про нього мало що відомо широкому колу. Якщо запитати людину, куди вона поїде в туристичну поїздку, навряд чи першою відповіддю буде: “у Кропивницький — в театр чи погуляти містом”», — каже Тетяна.
Вона пояснює: в Україні туристичними центрами насамперед вважаються Львів, Одеса, Київ. Частина міст, які не мають такого потужного туристичного іміджу, часто залишаються поза увагою мандрівників. Хоча саме там, на її думку, можна побачити інший ритм життя й іншу міську історію.
Перед поїздкою Тетяна Трегубова відмітила для себе кілька архітектурних точок: старі будівлі в центрі, синагогу, театр, окремі будинки, які формують історичне середовище. Але найбільше, каже, хотілося просто пройтися містом і подивитися, як воно відкриється саме.
«Мені навіть цікаво було, як у вас зроблені ансамблі вулиць. Кропивницький розташований понад річкою, і планування тут зовсім не таке, як в Одесі. В Одесі вулиці йдуть більш чітко, під прямими кутами. А в Кропивницькому є провулочки, маленькі затишні вулиці, на які потрапляєш майже випадково. І це дуже цікаво — гуляти навіть без плану», — розповідає вона.
Саме ці випадкові маршрути, каже Тетяна, часто дають більше, ніж заздалегідь складений список пам’яток. Бо тоді місто показує не лише фасади, а й двори, переходи між вулицями, несподівані ракурси і буденне життя.
Цегляні будинки, зелень і набережна
Одне з перших вражень Тетяни Трегубової від Кропивницького — те, як місто змінюється при в’їзді. Вона описує цей перехід як послідовність різних «шарів»: спочатку приватна забудова, далі — «спальні» райони, а ближче до центру — історичні квартали.
«Ти заїжджаєш — спершу ніби село, потім типова радянська забудова, а вже далі з’являється центр із цегляними будинками. І ти розумієш, що місто зовсім інше, ніж здавалося спочатку», — каже вона.
Окремо її зацікавила саме цегляна архітектура. Для людей з півдня, каже Тетяна, це виглядає незвично, бо в Одесі й Миколаєві історичні будинки частіше асоціюються з ракушняком, а не з червоною цеглою.
«Ми заїжджаємо — і бачимо, що все цегляне: червоне, біле, фасади з цегли. Ми такі: “Ого, а де ракушняк?” Для нас це дуже незвично. В наших краях в той час будівництво з цегли було дорогим, і вважалося ознакою заможності», — усміхається Тетяна.
Ще один плюс міста, який вона відзначила, — дерева. Особливо парки, які, за її словами, навіть у неідеальному стані створюють простір для відпочинку.
«Мені дуже сподобалося, що у вас багато парків: вони великі, майже як ліс. Навіть якщо десь виглядають занедбано, то, вибачте, в Одесі деякі парки виглядають значно гірше», — каже вона.
Натомість неприємно здивувала набережна в центральній частині міста. Тетяна говорить, що біля річки могло б бути місце для прогулянок, але зараз там бракує безпечного покриття, лавок, огорожі й смітників.
«Коли проходиш набережною, є відчуття нульових: старі плити, зрізана огорожа. Якби я була з маленькою дитиною, я б туди не пішла. А там можна було б зробити просту зону для відпочинку: огорожу, кілька лавок, асфальтовану доріжку. Не обов’язково щось дуже дороге. Просто щоб люди могли прийти до річки й посидіти», — каже Тетяна.
Вона порівнює це з іншими містами, де навіть невеликі річки стали частиною міського простору. На її думку, Кропивницький має для цього природну перевагу, адже річка в міській частині доволі широка. Але цією перевагою чомусь не користуються.
«Увечері біля річки тихо, машин майже немає, там могло б бути дуже приємно. Але якщо немає де сісти, немає нормальної огорожі й смітників, подекуди освітлення, то це місце й оминають, хоч воно може насправді стати туристичним магнітом», — додає вона.
Смітники, парковки й безбар’єрність
Окрема річ, яка здивувала гостю з Одеси, — система зі смітниками. Сергій, у якого вони гостювали в центрі міста неподалік перетину вулиць Театральної і Шульгіних, пояснив, що сміття треба нести за кілька кварталів.
«Для мене це було дивно. У нас смітники зазвичай є біля будинків або у дворах. А тут треба йти окремо кілька кварталів. І ще я побачила, що маленькі урни в центрі швидко переповнюються, а далі від центру їх взагалі важко знайти», — розповідає вона.
За її словами, це особливо помітно саме в центрі, де багато людей гуляють, купують каву чи їжу з собою. Якщо урн мало або вони переповнені, сміття з’являється біля лавок, на тротуарах і біля дерев.
Водночас Тетяна помітила, що комунальні служби зранку швидко прибирають центральні вулиці.
«Мене це навіть вразило: зранку сміття багато, але вже ближче до десятої ранку все чисто. Прибирають у вас дуже оперативно», — додає вона.
Щодо безбар’єрності, Тетяна помітила і позитивні, і проблемні моменти. Безбарʼєрний маршрут в центрі міста приємно вразив. Проте вона зауважила, що подекуди поручні, зроблені вздовж нього, перегороджують дорогу, коли виходиш з припарковоного авто, і доводиться або перелазити їх, або довго обходити.
Окремо вона відмітила низькопідлоговий громадський транспорт.
«Ми приїхали на своєму авто, тому тут я громадським транспортом не користувалася. Проте на кропивницьких автобусах їздила вдома, в Одесі, коли у нас були з цим проблеми через російські обстріли. Дякуємо вам за допомогу», — сказала вона.
Вона зазначила, що кропивницькі автобуси і тролейбуси ширші, тому пасажирам зручніше перебувати у салоні. Не кажучи вже про те, що за допомогою відкидного пандуса в транспорт без проблем можна зайти з візком або на колісному кріслі.
«У нас в Одесі прийнято оплачувати проїзд при виході. Тому виходять у нас через передні двері. І коли це вузенький тролейбус переповнений, то пробратися дуже важко від задніх дверей. У ваших же автобусах це було без проблем, адже набагато більше місця всередині», — пояснила вона.
Ще одна знайома для багатьох міст проблема — парковки. У центрі Кропивницького, каже Тетяна Трегубова, у будні було складно знайти місце для авто. Особливо поблизу житлових будинків і установ.
«У перший день ми майже по-одеськи припаркувалися — бо місця просто не було. А у вихідні все навпаки: машин значно менше, можна спокійно стати біля будинку. Хоча мені це трохи дивно: у нас зазвичай якраз на вихідні дні більше машин запаркованих», — розповідає вона.
Окремо вона звернула увагу, що в будні автівки можуть залишати так, що вони перекривають виїзди з дворів. Для гості з Одеси це не стало чимось зовсім новим, адже в багатьох містах є проблема із паркуванням у дворах.
Їжа: від ресторації до їдальні — 500 метрів
Кропивницький, за словами Тетяни Трегубової, виявився містом, де легко знайти, де поїсти. Вона відзначила і бістро по вулиці Шевченка, і ресторан на сусідній вулиці, і кав’ярні з випічкою.
«У вас можна за пів кварталу перейти від закладу “страва за 500 гривень” до місця, де береш перше, друге і компот за двозначну суму. В Одесі це зазвичай більш розділено: є квартали з дорогими закладами, і десь подалі — з дешевшими. У Кропивницькому ж вони геть поруч, буквально 500 метрів», — каже Тетяна.
Також Тетяна звернула увагу на місцеву любов до випічки.
«У вас багато булочних, кавʼярень зі свіжою випічкою. Це так затишно! І ще я побачила у ваших кавʼярнях печиво, яке пекла моя бабуся, “хворост” — такі хрустики з тіста з цукровою пудрою. Для мене це смак дитинства, і у нас в Одесі я не бачила, щоб його десь подавали. А тут одразу в декількох знайшла», — каже вона.
У ресторані вона куштувала кропивницький борщ — страву за рецептом, який записала команда етнопроєкту «Баба Єлька» під час експедицій селами області.
«Він не такий наваристий, як борщ у моєму звичному уявленні, але дуже смачний. І цікаво, що це саме локальна історія, не просто “ще один борщ”», — говорить вона.
В місцевій мережі кондитерських Тетяна Трегубова також скуштувала локальний десерт «Легенда міста».
«Це цікаво, коли в місті є свої локальні десерти. В Україні всі знають, наприклад, київський торт, але локальні солодощі менше помітні. Тому це цікаво коли є десерти за місцевим унікальним рецептом», — каже вона.
З того, чого їй не вистачило, — вуличної їжі на кшталт шаурми. Каже, в Одесі це частина міського ритму, а у Кропивницькому така культура менш помітна.
«У вас натомість дуже багато випічки. Це ніби інша гастрономічна логіка міста», — додає Тетяна.
Музеї, театр та храм
Серед місць, які Тетяна Трегубова встигла відвідати у Кропивницькому за чотири дні, їй особливо сподобався Обласний краєзнавчий музей. Вона відзначила і саму будівлю, і експозиції, і ставлення працівників.
«Музей дуже гарний. І колекції цікаві, й історична будівля збережена, і працівники привітні. Немає відчуття, що за тобою весь час стежать, як іноді буває в музеях. Нам запропонували екскурсію, але ми вирішили йти самі. Все було спокійно й комфортно», — розповідає вона.
Окремо їй запам’ятався зал про природу області, де є інтерактивні елементи. Тетяна каже, що не в кожному музеї навіть у великих містах є такі рішення.
«Для дітей та підлітків це дуже важливо: не просто дивитися на експонати, а взаємодіяти. І я бачила, що музей на це орієнтується», — говорить вона.
Також вони відвідали приватний музей «Місто семи імен». Там Тетяні розповіли про колекціонера Олександра Ільїна та його зібрання, частина якого пов’язана з міською історією.
«Це справді цікава історія: одна людина зібрала стільки речей, і досі не до кінця зрозуміло, як усе це опинилося в нього. Такі міські легенди дуже додають місту характеру», — каже Тетяна.
Також вона відвідала Гарнізонний храм. У будній день, коли вони туди зайшли, там було небагато людей. Однак враження про те, як місто живе під час великих свят, Тетяна склала також із фоторепортажу про великодні богослужіння у Кропивницькому.
«Було видно, що традиції живі, що люди приходять. Такі речі теж багато говорять про місто», — говорить вона.
Як пізнати місто?
За словами Тетяни Трегубової, щоб дізнатися про місто, треба розуміти, які є у нього цікавинки. Звісно, Кропивницький насамперед асоціюється із театром. Та цього разу у театр їй не вдалося потрапити.
«Я дуже хотіла відвідати театр, але або вже бачила схожі постановки в Одесі, або саме в той день у нас були інші плани. Наступного разу обов’язково хочу приїхати саме в театр», — каже вона.
Ще один пункт, який залишився на майбутню поїздку, — етнолабораторія «Баба Єлька».
«Мені цікаво подивитися, як зберігають локальні традиції, поспілкуватися з тими, хто це робить. Але ми не встигли. Чотири дні для Кропивницького — це мало», — говорить Тетяна.
Вона зауважила, що водночас є три універсальні місця у кожному місті, які багато про нього скажуть.
«Про місто багато можуть розповісти три місця: кладовище, ринок і церква», — говорить вона.
Саме через ці простори, на її думку, можна побачити повсякденне життя людей, культурні особливості, ставлення до пам’яті, побуту і традицій. Тому для неї важливі не лише музеї чи центральні вулиці, а й ті місця, куди містяни ходять не заради туристичного маршруту, а тому, що це частина їхнього звичайного життя.
Тому на наступні відвідини Кропивницького Тетяна Трегубова запланувала відвідати місцевий ринок, а також барахолку у сквері Слави, бо такі місця багато розповідають про місто.
Місто, де багато дітей і привітних людей
Окреме враження в Тетяни Трегубової залишили самі кропивничани. Вона каже, що в закладах, музеях і на вулицях не відчула байдужості.
«У вас дуже привітні й відкриті люди. Якщо запитати, як пройти, тобі спокійно пояснять. Я навіть коли знала ,як пройти, то питала перехожих. І кожного разу мені привітно пояснювали, ніхто не відмовлявся допомогти. У музеях, кав’ярнях, закладах — дуже доброзичливо ставляться до гостей», — каже вона.
За її словами, у великих туристичних містах персонал часто працює втомлено й автоматично — через великий потік людей. У Кропивницькому вона відчула іншу атмосферу: більше спокою і готовності говорити.
Ще одна річ, яка здивувала одеситку, — кількість дітей і підлітків на вулицях.
«У парках діти грають, катаються на самокатах, сидять компаніями, гуляють. У нас в Одесі за час повномасштабної війни цього стало менше. А в Кропивницькому я побачила таке життя на вулиці, як у моєму дитинстві», — розповідає вона.
Вона звернула увагу на підлітків на скейтах у Ковалівському парку, студентів біля університету.
«Так, вони можуть сидіти в телефонах, але вони сидять разом, на вулиці, спілкуються. Прогулюються компаніями, катаються на скейтах. Це теж важливо, що підліткам є де проводити час разом», — додає Тетяна.
За її словами, саме такі деталі допомагають відчути місто не лише через пам’ятки, а через повсякденне життя. Кропивницький не виглядає як класичний туристичний напрямок, але має іншу цінність.
«Кропивницький виявився набагато цікавішим, ніж може здатися тим, хто тут ніколи не був. Місто не кричить про себе. Але якщо дати йому час — він відкривається. Затишком, смаком і доброзичливістю», — підсумовує Тетяна Трегубова.
Нагадаємо про чотири легенди щодо міста Кропивницького, які не варто розповідати туристам.
Раніше «Гречка» публікувала авторську колонку публіциста Віталія Портнікова, присвячену місту Кропивницькому.
Фото Тетяни Трегубової
