«Швидке рішення міцного господарника»: що не так з проєктом Алеї Слави у Кропивницькому

Джерело: сайт Кропивницької міськради, відкриті джерела, коментар речника міськради  «Гречці», коментарі «Гречці» архітектора та дослідника питань меморіалізації

Що обрали?

Зазначимо, що на створенні такої алеї наполягали рідні полеглих захисників. Довго тривали обговорення щодо місця її розміщення.

«Ідеального місця ми все одно не знайдемо для Алеї памʼяті. Адже сподіваємося, що після перемоги облаштують військовий меморіал», — коментувала «Гречці» у січні мати полеглої захисниці Інга Дуднік.

Проєктантом Алеї є ТОВ «Будактивпроєкт». Вони представили на затвердження три пропозиції. 

Учасники групи обрали третій варіант: металева конструкція у вигляді Герба України стилізованого крилами Ангела, на початку Алеї встановлена арка з металевих елементів.

«Арка символізує перемогу і тріумф, славу, силу та вшанування героїв, перехід героїв у вічність, неперервну пам’ять і захист її, дві опори Арки це – зв’язок поколінь, єдність народу, міст між минулим і сучасністю», – пояснюють на сайті міськради.

Змінити планують лише дизайн постерів з портретами Героїв. Наступний етап – розробка проєкту Алеї Слави і виготовлення проєктно-кошторисної документації.

Замість відкритого архітектурного конкурсу – робоча група

У багатьох містах до створення важливих для міста архітектурних об’єктів підходять перш за все з точки зору дизайну. 

Наприклад, у Львові для створення у майбутньому крематорію, провели Всеукраїнський відкритий архітектурний конкурс, де і обрали проєкт будівлі. Прийом робіт і визначення переможця зайняли півтора місяці. Бюджет конкурсу станом на 2021 рік був 360 тисяч гривень, аби трійка лідерів у конкурсі отримали гідну винагороду за роботу: 

• перше місце – 160 000 грн;
• друге – 120 000 грн;
• третє – 80 000 грн.

У Кропивницькому для розробки проєкту ж просто обрали проєкторську організацію-підрядника без відкритого конкурсу. За яким критерієм, окрім ціни, обирали — невідомо. Зрештою, навіть відкриту закупівлю послуги не проводили. Рішення щодо зовнішнього вигляду приймала робоча група, яка складається з батьків полеглих, волонтерів, архітекторів та інших.

Як порокоментував «Гречці» речник міськради Сергій Якунін, пішли саме таким шляхом аби швидше реалізувати проєкт, адже батьки полеглих наполягали, аби він зʼявився швидше, а міськрада обіцяла втілити його до серпня 2026.

Виготовлення проєктно-кошторисної документації по капремонту  пішохідної частини Студентський бульвар з влаштуванням елементів благоустрою обійдеться місту в 367 368,42 гривень на все про все. 

Думка професіоналів

«Гречка» показала проєкт Алеї експертам і спитала їх думку про зовнішній вигляд проєкту. Передаємо їх коментарі дослівно.

Юліан Чаплінський,  український архітектор, урбаніст. У 2015—2019 роках був головним архітектором Львова. З вересня 2019 року по лютий 2020-го — заступник міністра розвитку громад та територій з питань європейської інтеграції.

***

При всій моїй повазі і розумінні потреби у родин загиблих, я розумію, що у сам підхід до меморіалізації, або тимчасової меморіалізації, на мою професійну думку, є невідповідним тому рівню героїзму, який ці люди проявили.

Так би це мало бути, навіть якщо мова про алеї в парках, з якимись кованими елементами чи з якимись елементами з нержавійки. Коли вони є без конкурсу, коли вони не пройшли жодних фільтрів професійних журі, не пройшли формування завдання, які для такого роду конкурсу.

У такого роду конкурсі мають бути залучені не тільки архітектори, художники, скульптури, політики, знавці військової символіки, історики, ландшафтні архітектори і так далі. Хоча би в робочій групі, які можуть дійсно сказати, яким вимогам повинні відповідати ті чи інші відзнаки пам’яті.

Ми бачимо, як споконвіку відмічали героїзм воїнів, у Європі, наприклад, ще з часів античності, продовжуючи темою готики, ренесансу і бароко. Над меморіалізацією героїзму воїнів працювали найвидатніші майстри.

Чомусь в нас це манера зробити швидке рішення міцного господарника, мера чи його заступника. На свій розсуд вони переважно кличуть якихось знайомих виконавців, просять їх швидко щось зробити, лиш би задовольнити на швидкоруч потребу родини. Це є одна сторона, і вона є неприйнятна, з моєї точки зору, вона є неприйнятна.

Вона знецінює, вона в жодному разі не піднімає, не фіксує пам’ять, вона знецінює пам’ять про тих героїв. Ці фотографії надруковані вигоратимуть. Вони виглядають як якийсь фотоальбом в парку.

Другою проблемою є насправді оця манера рядності і алейного типу як в Совєтському Союзі. Було дуже популярно в парках вшановувати якимись там пам’ятниками, цілими алеями пам’ятниками: в граніті або в бронзі, або і в граніті, і в бронзі погруддя, і виставляти такі алеї. Мені здається, з погляду міського планування і урбан-дизайну  – це є відголосок совка, з яким ми досі воюємо. Тому що росія в претензіях, що ми частина того світу, який був совєтським, а отже російським.

І тому навіть в самій композиції таких алей, ми вже даємо відголосок того, що ми дійсно є частиною того руського міра. Чого дуже би не хотілося відчувати.

Як професійний архітектор і як колишній головний архітектор міста, і як колишній заступник міністра, я хотів би сказати, що я категорично проти такого роду ініціатив. Але я даю альтернативу в формі правильного мистецького конкурсу і, можливо, не однотурового. І це можна зробити за дуже невеликі кошти і отримати значно кращий результат, ніж оці швидкі рішення, які, як завжди, тимчасове, все, що тимчасове, завжди чомусь виходить дуже довготривалим, якщо не вічним.

Тарас Іщик, військовослужбовець 103-ї окремої бригади територіальної оборони, графічний дизайнер, бренд-дизайнер ЗСУ, досліджує військову меморіальну культуру.

***

Так звані «Алеї Слави» як тимчасові конструкції щодо персоналізованих історій полеглих військовослужбовців, як і будь-які конструкції в міському середовищі не повинні кардинально змінювати вигляд історичної частини міста чи іншого архітектурного простору. Варто розуміти, що це тимчасова конструкція до завершення війни, а після війни має бути побудовано меморіал захисникам України як узагальнена історія. 

Чому персоналізація не буде мати місце? Оскільки важко і майже неможливо буде навіть на кінець війни встановити всіх даних кожного, ідентифікувати кожного загиблого та мати повну списочну наявність. Тому це має більше сприйматися як простір всіх і кожного, а вже персоналізації можуть служити онлайн-меморіали та інші носії військової памʼяті, які є легкими до редагування і доповнення. Треба теж розуміти, що архітектурні та скульптурні обʼєкти не є єдиним джерелом збереження памʼяті. В цій ситуації набагато більш практичним було б встановлення кількох цифрових панелей з онлайн-базою, де кожен міг би зайти й почитати навіть доповнений матеріал.

Так чи інакше такі архітектурні та скульптурні обʼєкти мають проходити фаховий незалежний архітектурний конкурс для вибору кращих пропозицій та зменшення кардинальної зміни впливу для міського середовища. Тому долучення архітекторів, скульпторів, фахівців з меморіалізації до комісії відбору кращих проєктів було б побажаним, як мінімум тому, що це їхня професія і загальне розуміння міського середовища тут є важливим.

Варто теж памʼятати, що ця війна – це лише частина нашої загальноукраїнської історії, тому перенасичення обʼєктами цієї війни забирає місце для вшанування інших важливих історичних подій, як минулого, так і майбутнього. Тому все має бути розмірено і дозовано з максимальним ефектом і мінімальними затратами.

У тексті була виправлена одруківка у прізвищі Якунін. Просимо вибачення за допущену помилку.

Цей матеріал став можливим за підтримки програми “Голоси України” / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа спільно з Лабораторією журналістики суспільного інтересу. “Голоси України” / SAFE реалізується в рамках ініціативи Ганни Арендт за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.