«Не жіноча справа» і «чоловічий обов’язок»: як в Україні долають гендерні стереотипи в армії

Місце жінки – і в армії теж

Від відновлення незалежності Україна оголосила про проєвропейський вектор розвитку, зокрема й у становленні рівних прав та можливостей для жінок і чоловіків. Проте вплив російської патріархальної ідеології залишався сильним на території України. Поштовхом категорично відмовитися від всього російського, зокрема і патріархальних стереотипів, став напад росії на Україну у 2014 році та повномасштабна війна, яка розпочалася у 2022. Як пояснила «Гречці» гендерна дослідниця та кандидатка соціологічних наук Тамара Марценюк, ці зміни у суспільній думці щодо гендерних ролей стали помітні зокрема і на залученні жінок в таку традиційно «чоловічу» сферу, як сектор оборони.

«Україна своєю політикою показала те, що ми не хочемо мати нічого спільного з концепцією так званого “русского міру”, який базується на “домострої”, патріархаті й гомофобії. Ми прагнемо до європейського суспільства, для якого рівні права і можливості, протидія дискримінації є базовими цінностями», – зазначила науковиця.

У своїй роботі «Захисники галактики: влада і криза в чоловічому світі» Тамара Марценюк приводить аргументи шведської дослідниці Анніки Кронсель щодо впливу жінок на армію.

«Залучення навіть малого відсотка жінок до таких маскулінних структур, як армія, призводить до змін у них. Присутність жінок робить питання гендеру загалом і маскулінності зокрема більш видимим. Те, що раніше замовчувалося і сприймалося як норма, із приходом жінок підважується», – зазначає вона.

Війна росії проти України активізувала вирішення гендерних питань в українській армії, які, на жаль, раніше не вирішували. Йдеться про те, що жінки в армії раніше могли обіймати лише певні посади, не могли піти на контрактну службу, брати участь у бойових діях, здобувати військову професію у ліцеях. При цьому військова форма, озброєння і амуніція розробляються з орієнтацією на будову тіла виключно чоловіків.

Кількісні зміни у гендерному питанні щодо армії в Україні  можна прослідкувати з 2014 року – з того часу чисельність жінок на військовій службі у ЗСУ збільшилася більш ніж вдвічі. За два роки повномасштабної війни кількість військовослужбовиць в українській армії зросла на 40%, або на 12 тисяч жінок.

 За підрахунками Women to Ukraine, станом на 1 березня 2023 року у ЗСУ загалом служать 60 538 жінок, з яких 42 898 на військових посадах. Також «Гвардія наступу», яка створена на базі Національної гвардії, налічує щонайменше 7 тисяч жінок.

Протидіяти дискримінації стали громадські організації. Наприклад, ще у 2014 році виник проєкт «Невидимий батальйон» в рамках якого досліджують інтеграцію жінок в сектор безпеки і оборони. За результатами дослідження, кількість військовослужбовиць у лавах ЗСУ вже перевищує кількість жінок в одних з найбільших армій Європи – Великої Британії, а також Італії і Франції.

Кількісні зміни в українській армії спонукали і до якісних. Зокрема у 2016 році Міністерство оборони України наказом №337 розширила перелік військових посад, які можуть обіймати жінки.

У 2018 році Верховна Рада України ухвалила закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків під час проходження військової служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях». Згідно з ним, змінили обмеження через стать щодо укладання контракту на військовій службі, скасували обмеження про призначення військовослужбовиць у добові наряди та відрядження.

Проте лише у 2022 році Міноборони видало наказ, за яким жінкам стали доступні усі посади рядового, сержантського, старшинського і офіцерського складу.

Відповідно почало змінюватися і забезпечення армії. Ветеранка Наталія Чорна, яка служила у батальйоні «Айдар» та у 128-ій окремій гірсько-штурмовій бригаді, розповіла «Гречці», що їй особисто довелося двічі ушивати видану військову форму, як і іншим жінкам у її бригаді.

«Одну форму довелося перешивати по талії, у другій штани підійшли, а ось кітель довелося підкоротити. У Олі, з якою ми тоді разом служили, ширші стегна, тому кітель підходив 44-46 розміру, а от штани десь 52-го. В різнобій форму не видають. Тоді ми їй замовляли частину форми через інтернет», – пояснила ветеранка.

Вперше однострій для жінок Міністерство оборони затвердило у серпні 2023 року – йдеться про літній польовий костюм. Станом на січень 2024 року Міноборони сертифікувало два зразка бронежилета, які враховують фізіологічні особливості будови жіночого тіла.

Перший сертифікований бронежилет для жінок в Україні. Фото: Міноборони

Поступово українське суспільство все більше приходить до висновку, що жінки і чоловіки в армії повинні мати рівні можливості. Якщо порівняти соціологічні опитування на цю тему, проведені у 2018 і 2023 роках, то вдвічі збільшилася кількість людей, які повністю підтримують ідею ґендерної рівності в ЗСУ.

«Фактично через рік після повномасштабного вторгнення ми маємо майже одностайну велику підтримку на рівні українського суспільства ідеї професійної армії із залученням як чоловіків, так і жінок», – прокоментувала учасниця дослідницької команди Тамара Марценюк.

Як гендерні стереотипи шкодять армії

Хоч повномасштабний етап війни спонукав Україну пришвидшити кроки до впровадження гендерної рівності в армії, проте деякі стереотипи продовжують шкодити війську.

Насамперед стереотипи стосуються військовослужбовиць, адже раніше армія сприймалася як суто чоловіча інституція. Тому тільки зараз в Україні починають затверджувати військову форму і амуніцію, яка враховує будову не тільки чоловічого, а й жіночого тіла. У стандартних аптечках не передбачені прокладки та тампони. Тобто військовослужбовицям доводиться долати не тільки загальні труднощі служби і бойових дій, а ще додатково долати перепони гендерних упереджень, з якими чоловіки-військові не стикаються.

Доволі поширеним є вислів, що у військових «немає статі – всі є воїнами». З цим не погоджується колишня військовослужбовиця з Кропивницького Катерина Т. Як вона зауважила у коментарі для «Гречки», чомусь під цим висловом передбачають, що всі мають рівнятися на чоловічу стать.

«Коли я служила, то у відповідь на подібне я казала, що я – жінка, а не “недочоловік”. Так, є різниця у фізіології, і її мають враховувати при забезпеченні. Те, що я жінка, не означає, що я маю мовчки носити чоловічу форму. Це означає, що мене мають цінувати за мої навички і службу, але не ігнорувати при цьому мої потреби, які для чоловіків в армії враховані на державному рівні, а для жінок – ні», – пояснила вона.

Також захисниці стикаються з так званим доброзичливим сексизмом – завуальованою дискримінацією, коли жінку обмежують начебто з побажань її убезпечити. В армії це проявляється в тому, що при призначенні завдань для військових-чоловіків враховують їхні навички та бойову підготовку, а для жінок подекуди враховують тільки стать.

Про подібний випадок розповів колишній командир взводу 25-ї бригади ДШВ Андрій Баштовий у випуску «Військового подкасту». Що інколи командування батальйону може відкликати під час, наприклад, штурмів, жінок з позицій – тих же бойових медикинь.

«І рота, яка формально має бойову медикиню, лишається без неї в ті моменти, коли якраз вона найпотрібніша. І жінкам іноді доводиться прямо штурмувати такі упередження чоловіків і доводити, що вони справляються зі своїми обов’язками – подекуди й краще за чоловіків», – розповів військовий.

Про ці упередження розповів і військовий з Кропивницького Олександр І. За його словами, коли відбирають людей на вогневу підтримку, то командири прямо говорять – «окрім жінок».

«І посестри по зброї мають вибивати можливість брати участь у бойових діях в той час, як для чоловіків таких перепон немає. Тобто це обмеження стосується не навичок, не стану здоров’я, не бойового досвіду – а винятково статі», – розповів він «Гречці». 

Збільшення української армії через повномасштабне вторгнення призвело до того, що військовими стали люди з різних соціальних категорій і професій, іноді без військового досвіду. І під час бойових дій їм доводиться жити в польових умовах, до яких деякі раніше цивільні люди не були готові.

«Деякі побратими у цивільному житті мали переконання, що шити, прати і готувати їсти – то “не чоловіча справа”, і ніколи цьому не вчилися. Тут же у польових умовах ніхто, крім тебе, не приготує тобі поїсти, не зашиє тобі бушлат і не буде прати твої шкарпетки», – зауважив Олександр І.

Раніше образ військового в культурах був пов’язаний насамперед із маскулінністю. Коли ж жінки стали на захист України, то він почав втрачати такий зміст. Проте подекуди цей стереотип, що начебто людина у війську має бути брутальною і маскулінною, виринав. Наприклад, коли військові публікували фотографії у соцмережах, то в коментарях можна було побачити закиди до чоловіків, що вони начебто не воюють, бо у них розчесані бороди або вкладене волосся, жінкам – за те, що мають нафарбовані нігті чи губи.

Також образ захисника є гетеро нормативним, і російська пропаганда намагалася просувати в Україні гомофобні наративи. На жаль, подекуди гомофобні висловлювання щодо чоловіків можна почути й в українській армії. Про подібний випадок розповіла «Гречці» військова Анастасія з Кіровоградщини. В її підрозділі всі знають, що вона є гомосексуальною, і щодо себе вона з гомофобією не стикалася. 

«І якщо щодо гомосексуальних жінок я нічого поганого не чула від побратимів, то щодо чоловіків упередження є. Якось командир так і сказав – “я нічого проти гомосексуальних людей не маю, але геїв у себе в підрозділі не потерплю”. Ось такі подвійні стандарти якісь», – зазначила вона.

Детальніше про те, як в Україні протидіють російським гомофобним фейкам і пропаганді ненависті, читайте за посиланням.

Через зміну ставлення суспільства до участі жінок у війні змінюється й уявлення про чоловіків.

«Деякі військові ветерани самі виступають проти надмірної “героїчної маскулінності”, через яку чоловікам начебто не дозволяється бути вразливими чи потребувати допомоги», – зазначила вона.

Також в Україні розвінчують стереотип, начебто турбуватися про своє здоров’я – психічне і фізичне – є проявом слабкості для чоловіків. Наприклад, з’явилися онлайн-платформи та гарячі лінії психологічної підтримки для військових, проєкти, які показують, що люди, котрі отримали інвалідність внаслідок війни, залишаються так само сильними тощо. Тобто образ чоловіка-військового стає більш олюдненим.

«Військові чоловіки менше соромляться проявляти емоції й відходити від стереотипів. Наприклад, наскільки популярними є зараз фото і відео військових з тваринами, про яких вони піклуються на фронті і проявляють ніжність. Або говорять про важливість залучення до татівства», – наголосила соціологиня Тамара Марценюк.

Тож в українській армії, трапляються гендерні стереотипи й упередження, коли оцінюють не досвід людини, її навички і мотивацію, а діють з огляду на її стать. Або ж ділять обов’язки на «чоловічі» і «жіночі», що впливає на ефективність їх виконання. Однак боротьба з гендерними стереотипами триває і ставлення до військових, зокрема – жінок, в умовах повномасштабної війни змінюється, чому сприяють і експертне середовище, і самі воїнки та ветеранки, і зміни на законодавчому рівні.

Сприятиме цьому і збільшення кількості жінок у війську – за даними Military Media Center, із 2021 року вона зросла на 40% і сьогодні у ЗСУ служить понад 60 тисяч жінок. Сподіваємося, суспільство швидко позбудеться шкідливого стереотипу, що захищати країну – обов’язок лише чоловіків, і вибудує новий: що жінкам у війську – місце.  

Ілюстрації Катерини Гусєвої

Матеріал створено за підтримки Волинського прес-клубу